З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Король мовчки прийняв до відома сумну вістку. «Щиро спочуваю з вами у вашому горі. Маю

надію, що наслідник піде слідами свого попередника. Я пана Войнаровського дуже шаную.

Прошу передати всім панам старшинам і всьому козацькому війську мій щирий жаль з приводу

смерти пана гетьмана.»

Орлик подякував, вклонився і пішов.

«Я пана Войнаровського дуже шаную», - гомоніли за ним королівські слова.

Намет обставлено зеленими гильками. Посередині, між восковими свічками, лежав

покійний, білий, як ярий віск.

Козацькі жінки приходили з наруччями польового квіття, що його гетьман так дуже любив та

плачами сповнили весь намет.

Старшини, в кого був контуш, вдягали, а в кого ні, до Бендер їхав, щоб такий пошити. Пояси

на сумний бік зав'язували.

Коло полудня шведський король не приїхав, а пішки з кількома генералами прийшов.

Несміливо й стурбовано приступив до покійника.

Довго стояв і немовби шептав щось своїми відмороженими устами.

Гетьман усміхався до свого вірного союзника.

Не мали жалю до себе. В лиху годину звела їх доля з собою та не осоромили себе. Гідний

гідному дотримав слова. Гетьман не відступив короля під Полтавою, король гетьмана не видав у

Бендарах.

Втратили бій, та не втратили лицарської чести.