З-під Полтави до Бендер. Крутіж

Дня 23 серпня старого стилю сумнопам'ятного Року Божого 1709 тьмаво сонце над

Бендерами сходило.

Хоругов біля гетьманового намету не лопотіла з поранковим вітром, як звичайно, тільки

зісунувшись по високій щоглі, повисла на подобу крил примученого орла.

І в шведському таборі жовто-блакитні прапори опустилися до половини щоглів.

Барабани чорними прикрито опонами і чорні перев'язки появились на раменах шведських

старшин. Заборонено співи й голосні розмови. Циган з ведмедями і танцюристками циганками

не допускали близько. Жалоба.

Козацький табір був, як тіло без душі.

Люди ставали гуртами й перешіптувались.

Не можна сказати, щоб смерть гетьмана постигла його несподівано, вона за ним ішла ще з-

під Полтави, але людська річ умовляти в себе: ану ж воно якось... Може, ще, може... Козаки

привикли до того, що гетьман не раз хворів і виздоровлював, потішали себе, що, може, й тепер

покращає. Та ні! Гетьмана не стало...

Табір осиротів. І сирітство це відчував тим більше, що воно його на чужині постигло. Голови

нема. Хто ним буде журитися? Хто про нього подбає? Більше ніж двадцять літ гетьман

господарив, і ніяк було привикнути, що його нема в живих. Дня 23 серпня сумнопам'ятного 1709

року сонце на бендерських полях світило, та не гріло.

Войнаровський з Ганною Обидовською і Мручком біля покійники залишились. Орлик пішов

сповістити короля.