В Країні Сонячних Зайчиків

"Височайше затверджене генеральне страхове товариство".

"Росiйський Лойд. Страхове товариство, засноване в 1870 р."

"Страхове товариство "Саламандра" i т. д. i т. п.

I от за готелем "Континенталь", там, де тепер кiнотеатр "Україна", побачив я нарештi цирк, або "Гiппо-палас", як назвав його вiдомий київський дресирувальник коней II. С. Крутиков, який побудував його (гiппос по-грецькому кiнь).

Пiвколом здиблювався угорi фасад з шiстьма величезними вiкнами i кiлькома дверима.

Ще йдучи Хрещатиком, коли минали вулицю Фундуклеївську, Стороженко зiтхнув i, вказавши на будинок по Фундуклеївськiй метрiв за сто вiд рогу, промовив:

- Отут я починав своє циркове життя. Акробатом. У цирку Соббота. Тепер тут театр Бергоньє.

Я з цiкавiстю глянув на непоказний будинок i згадав, що нинi на цьому мiсцi - Київський театр росiйської драми iменi Лесi Українки.

- Скiльки я пережив тут щасливих хвилин,- вiв далi Стороженко.- Першi успiхи, першi оплески, перше визнання публiки... I першi цирковi пригоди. Пам'ятаю, у фокусника Маргареттi зiпсувався реквiзит,- у шафi, де мала зникати асистентка, задня стiнка одвалилася, i всi побачили, як там сидить, зiгнувшися, бiдна дiвчина... А втiм, у "Гiппо-паласi" теж нещодавно, тижнiв три тому, сталася пригода пiд час гастролей Володимира Дурова, коли вiн показував велику циркову виставу "Вiйна гусей, качок, пiвнiв i мавп зi свиньми", у якiй брали участь понад чотириста тварин. Там був штурм i бомбардування фортецi, вибух поїзда та iнше. Так от, пiд час репетицiї о п'ятiй годинi дня мавпи вибiгли з арени в коридор, сходами спустилися на перший поверх, де було кондитерське вiддiлення Ферахзаде. Прикажчик, перелякавшись, утiк, а мавпи почали таке виробляти у кондитерськiй, що й переказати не можна; геть порозкидали тiстечка, печиво, а тодi заходилися бити й трощити пляшки з лимонадом. Дуров ледве-ледве їх угамував.

Все це Стороженко весело розповiдав Чаковi по дорозi, а тепер, пiдiйшовши до "Гiппо-паласу", враз чогось спохмурнiв, знiтився, нерiшуче затупцяв на мiсцi.

Менi здалося, що вiн чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.

- О! - раптом сказав вiн, наче йому несподiвано спала на думку генiальна iдея.- Ви знаєте, друже мiй дорогий, ми з вами зараз зайдемо ще до одного майстра. Потрясаючого майстра. На хвилину. Якщо вже показувати номер, то треба, щоб було ефектно. Правда?

- Правда,- охоче погодився Чак. Вiн розумiв хвилювання колишнього клоуна i спiвчував йому.

- Це зовсiм близько. На Лютеранськiй, унизу. Пройдемо трохи Мерингiвеькою i все,- Стороженко наче вибачився перед Чаком.

Вони звернули на вулицю проти цирку.

Я її одразу впiзнав. Це ж вулиця iменi Заньковецької! Майже всi будинки тi ж самi, що були й тодi. Хiба що крiм одного, у глибинi, проти вулички, котра веде до театру Соловцова (тобто iменi Iвана Франка).

Саме на цей будинок i вказав Стороженко Чаковi, коли вони минали його.

- Отут я теж трохи працював. В естрадному театрi "Аполло". У трупi Марморiнi. "Живi скульптури". Зевсом був, Громовержцем,- гiрко усмiхнувся вiн. - А потiм хазяїн вигнав мене. За те, що я заступився за бiдну дiвчинку з кордебалету, яку вiн переслiдував. "I полетiв божественний Зевес в брудну калюжу з голубих небес..."

Вони вийшли на Лютеранську (тепер це вулиця Енгельса) i, перетнувши її, наблизились до шостого номера. Це вiдомий тепер у Києвi будинок. На ньому прикрiплена меморiальна дошка, бо тут жив у 1914 роцi великий пролетарський письменник Максим Горький.

А тодi у розцяцькованiй вiтринi першого поверху привертав увагу яскравий рекламний щит: