В Країні Сонячних Зайчиків

Найвищий, чупринистий, усмiхнувся до Стороженка:

- А-а, це ти? Знову? Салюто! Гляди не нарвись на Анема. Вiн десь тут ходить.

- Грацiа! Дивитимусь! - кивнув Стороженко i, коли вони пройшли, шепнув Чаковi: - Повiтрянi акробати "Лiтаючi люди Альберто".

Потiм нервовими рухами розв'язав, розкрив круглу картонну коробочку, вийняв з неї знайому вже менi каструлю, нахилившись, щось над нею поробив i передав Чаку.

- Вiзьми. I подаси менi потiм, коли я скажу. Будеш у мене сьогоднi асистентом. Добре?

-Вiн якось непомiтно почав уже називати Чака на "ти", виявляючи цим, мабуть, свою приязнь i довiру.

I далi хвилюючись, Стороженко нарештi перевiв подих i легенько постукав у дверi.

- Заходьте! - почувся зсередини тихий жiночий голос. Стороженко прочинив дверi, встромив туди голову i тонким жартiвливим голосом проказав:

- Ку-ку!

- А-а, П'єр... Заходьте!

- Я не один. Зi мною асистент. Дозвольте показати вам репризу.

- Будь ласка! Прошу!

Я зазирнув у дверi.

У маленькiй кiмнатцi бiля туалетного столика з круглим дзеркалом сидiла струнка молода жiнка у барвистому шовковому халатi, гарна, з тонкими рисами обличчя, з великими чорними очима, глибокими, як безодня.

Стороженко, а за ним i Чак зайшли у кiмнату.

- Алле! - обернувся до Чака Стороженко, артистичним жестом одкидаючи назад руку. Чак подав йому каструлю.

- Шановна публiко! Сьогоднi на базарi я купив каструлю. Звичайну порожню каструлю. Дивiться!

Вiн пiдняв угору каструлю, перевернув її, показуючи, що вона порожня. Потiм закрив її кришкою.

- Прийшов додому... одкриваю... Ап!

Вiн рiзким рухом зняв кришку - у каструлi лежало три свiжi червонi троянди.