В якiй формi будемо писати?
Прозою… Тiльки прозою. Нiяких вiршiв. I все — як було. Нiчого не брешучи i не додаючи (хiба що, як воно у письменникiв називається, — «художнi деталi»). I писати будемо вiд першої особи (так завжди щирiше виходить). Та й смiшно називати себе самих «вони».
Ми — це ми, звичайно.
Але весь час писати «ми» теж якось воно не той… Кожен окремо нiчого зробити не може. Нi чхнути, нi почухатись, нi в носi поколупати. Треба писати «ми чхнули», «ми почухалися», «ми поколупали в носi»… Дурниця якась! Чого це я мушу чхати або чухатись, коли не хочеться! Тiльки «за компанiю»?! Та й зовсiм воно не художньо виходить.
Думали ми думали i надумали, що, пишучи вдвох, будемо писати вродi як один — «я». А другий — уже по iменi. Першу книжку один буде «я», другу — другий.
Кому першим бути «я» — жеребкували тут же одразу. Випало менi.
Ява спохмурнiв, йому дуже хотiлося першим бути «я»: i iдея ж його, i взагалi вiн звик завжди перед вести. Вiн, мабуть, розраховував на моє благородство, — що я запропоную: «Будь ти, Яво, першим…» Але я не запропонував. Менi не хотiлося на цей раз бути благородним, менi хотiлося бути «я»… тим бiльше, раз чесно випало. Я ж не махлював. Ява, звичайно, не став сперечатися.
— А назва, знаєш, буде яка? — сказав вiн. — «Незнайомець з тринадцятої квартири» або «Злодiї шукають потерпiлого». Здорово? I пiдзаголовок «Пригодницька повiсть…» Читачi у черзi стоятимуть… Га?
— Здорово, — сказав я.
Хоча назва менi не зовсiм подобалась. Дуже вже детективна, несерйозна. Менi б хотiлося, щоб була якась романтична, пiднесена…
Але вiдмiняти Явину назву пiсля того, як вiн не став «я», — було б свинство.
Так i лишилося: «Незнайомець з тринадцятої квартири. або Злодiї шукають потерпiлого». Пригодницька повiсть.
Ми почали обговорювати план книжки. Значить, так: починаємо з того, як ми приїхали в Київ, i про пригоду з ночвами у метро, i про Явине вухо, i про Будку… Потiм — про пляж, про незнайомця з тринадцятої квартири, про годинник… Словом, про все-все, що з нами трапилося. I кiнчаємо тим, як ми провалилися на «Ревiзорi». Чесно! Письменники передусiм повиннi бути чесними.
Ми пiдводимося з землi i розправляємо плечi. I нам здається, що головами ми упираємося в самiсiнькi небеса. Ява одним вухом навiть якусь зiрку збив — ондо покотилася…
Ну — все!
Завтра ми купуємо у сiльмазi великого загального зошита в лiнiйку, три авторучки (одна про запас!), сiдаємо й пишемо.
Пишемо, пишемо, пишемо…
Тодi надсилаємо…
Тодi доробляємо, доробляємо, доробляємо…
Тодi знову надсилаємо…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 92. Приємного читання.
TextBook