Це була слава.
Та слава, про яку ми так давно мрiяли.
Так от вона яка — слава! Ресторан, столики з паперовими салфетками у вазочцi, весь Київ пiд ногами, галан-тиц, шнiцель, шампанське i гикавка… Хорошо!
Випивши за нашi успiхи й за наше щастя, Олег Iванович iа Максим Валер'янович дали нам спокiй i завелися за якогось Степана Степановича, який «нi бiса не тямить, вибачте, в мистецтвi i тiльки заважає створювати справжнi художнi фiльми».
Хоча й був той Степан Степанович нехорошим чоловiком, але ми вiдчували до нього вдячнiсть, бо через ньою ми могли нарештi вiдпочити вiд свого щастя i придiлити належну увагу тiстечкам, цукеркам i всiм тим ласощам, що стояли на столi. А все те було таке смачне, таке смачне, що в нас три днi потiм болiли животи…
* * *
…А через три днi, коли ми видужали, ми почали обережненько протринькувати свої першi в життi заробленi на мистецтвi троячки. Ми протринькували їх i колективно (разом з Будкою i Валькою), i iндивiдуально (удвох з Явою).
Ми з Явою немов переродилися пiсля того «зйомочного дня». Ми ходили замрiянi, меланхолiйнi, задуманi, наче соннi.
Нас не тiшили нi захопливi iгри у густих чагарниках попiд лаврою (Будка ввiв нас у свою компанiю, яка виявилася зовсiм не злочинною i щодня грала у щось цiкаве). Нас не манили тихi прогулянки з Валькою i її подругами.
Нас не тiшили всi численнi радощi «мiстечка розваг», куди широку дорогу одкривали нам нашi троячки. Iншого, зовсiм iншого ждали серця нашi. Лаштунки, декорацiї, грими, приклеєнi вуса й брови, вогнi рампи, прожектори, кiнозйомочнi апарати i… аплодисменти, аплодисменти (ох як жаль, що на кiнозйомках не аплодують), — от чого хотiлося нам нестримно, шалено, до болю…
Ми ходили на дорогу i дивилися, чи не їде по нас асистент з кiностудiї. Але асистент не їхав. На студiю нас бiльше не запрошували. Нi зйомки, нi перезйомки для нас не було.
Тодi ми йшли i довго ходили по мiсту, зупиняючись бiля театрiв, дивлячись на яскравi афiшi i зiтхаючи.
А потiм iшли i з горя пропивали свої троячки на газованiй водi з сиропом.
I от одного разу, сидячи у павiльйонi «Соки-води» на бульварi Дружби народiв за склянкою доброго лимонаду, ми… Ну, звичайно, це була Явина iдея. Як все генiальне, вона була дуже проста, i дивне, що вона не народилась у нас ранiше. Створити театрi… Свiй власний театр у Васюкiвцi! Не який-небудь драмгурток, що готує одну миршаву постановку до свята, а потiм розпадається. Нi? Театрi Справжнiй постiйний театр з багатим репертуаром… З емблемою (у МХАТI чайка, а в нас може бути крижень, дика гуска чи хоч би чорногуз), з швейцаром у гардеробi (дiд Салимон отака кандидатура для цього?), з бiлетами вiд карбованця — перший ряд, до двадцяти копiйок — гальорка (обов'язково! Безплатно тiльки паршивi драмгуртки виступають)… Словом, справжнiй художнiй театр. А що? Сiльська «Третьяковка» може бути, а сiльський МХАТ — нi?
Бiльше в Києвi робити нам не було чого. I хоч ми ще мусили гостювати не менше тижня, ми того ж дня заскиглили, що страшенно скучили за домiвкою, вмовили тiтку взяти квитки i почали збиратися.
Великi дiла чекали на нас у рiднiй Васюкiвцi.
Роздiл XV
Загибель Яви Станiславського i Павлушi Немяровича-Данченка. I все-таки ми живемо! Держись, людство!
I от ми лежимо горiлиць на травi, дивимося у небо, де глузливо пiдморгують нам зiрки, i страждаємо. На весь космос, на весь Всесвiт страждаємо. I нащо ми придумали отой ВХАТ на свою голову!
Ну як тепер показатися людям пiсля такої ганьби! Як подивитися їм у вiчi…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 88. Приємного читання.
TextBook