Озирнувся жандарм навкруги, когось очима шукаючи, зупинився поглядом на Людмилi Василiвнi у бiлiм халатi, кулаком на неї посварився (його улюблений жест) i крикнув:
— У-у… Розмалювала мене так, що хлопцi власного годинника повернути не хочуть.
— Бачу — всi кругом смiються; i Людмила Василiвна, i режисер, i оператор, i всi-всi, хто бiля озера. I Валька, бачу, вже смiється, i Будка, i Ява рота розтягує. Значить, це вiн-таки, вiн — наш незнайомець з тринадцятої квартири. Ну я й собi почав усмiхатися, а тодi й кажу:
— А чого ж ви такий… Казали: «Цар, цар», а насправдi — жандарм звичайнiсiнький. А ми, дурнi, по всьому Києву царя шукали.
Ще дужче засмiялися всi.
— Все правильно, — сказав жандарм-незнайомець. — Щодо царя — нiякої з вашого боку помилки немає. Царя я таки граю. У цьому ж самому фiльмi. I царя, i жандарма — двi ролi. Це ось Євген Михайлович так задумав. А взагалi вибачте, дорогi, що я стiльки клопоту вам завдав своїм годинником. Повiрте, зовсiм не хотiв… Дуже я тодi поспiшав… На репетицiю… Менi Максим Валер'янович розказав про вашi переживання… Чого ж ви не здогадались зайти у пляжну мiлiцiю?.. Я ж туди спецiально забiг — попередив i адресу свою залишив…
— Ну досить, досить… — усмiхаючись, перебив його режисер. — Потiм побалакаєте. У вас-то добре закiнчилось, а от у мене! Бiжiть переодягайтесь. Перезйомка! I все через вашого ж годинника!
— Боюсь, що нiчого з переодяганням не вийде, — зiтхнувши, сказав цар-жандарм. — Це був останнiй сухий мундир, — i вiн двома пальцями взяв себе за край галiфе, з якого струменiла вода…
— Як?!. Клаво! Клаво! Де сухi мундири для жандарма? Щоб зараз же менi були сухi мундири! Чекаю! Негайно! Ви зриваєте менi зйомку!
— Євгене Михайловичу! У костюмернiй було шiсть мундирiв. Всi шiсть… пiдмоченi… Клава захихотiла. — Бiльше взяти нiде. Треба ждати, поки висохнуть.
— Що — ждати? Що — ждати? Сонце не буде ждати. Сонце он уже сiдає, — кричав режисер, хоча сонце ще й не думало сiдати.
— Євгене Михайловичу, — спокiйно сказав оператор. — Я думаю, перезнiмати не треба… Я певен, що годинника в кадрi не було… Я б його помiтив… От проявимо плiвку, i ви переконаєтесь…
— А якщо був?
— Тодi перезнiмемо.
Операторовi таки пощастило вмовити режисера…
Режисер оголосив перерву на обiд.
— Пiсля перерви знiмаємо епiзод «Зустрiч Артема э Марiєю»…
— Ви, друзi, не тiкайте, — сказав нам цар-жандарм. — Я зараз перевдягнуся i вийду. Я сьогоднi бiльше не знiмаюсь. Марiю граю не я… Тож не тiкайте. Сьогоднiшнiй день нам треба вiдзначити. Максиме Валер'яновнчу, ви почекайте мене бiля прохiдної. Добре?
Максим Валер'янович, що вже давно, з третього дубля, сидiв на стiльцi бiля тонвагена, закивав, усмiхаючись.
Ми пiшли переодягатися. А потiм пiдiйшов асистент, той, що приїздив до нас, i вручив нам усiм по три карбованцi. Виявляєгься, всiм статистам, хто бере участь у зйомцi, платять за день по троячцi. Оце здорово! Мало того, що ти в кiно знiмаєшся, славу здобуваєш, так тобi ще й платять за це.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 86. Приємного читання.
TextBook