— Стоп! Молодцi! Нарештi! Здається, тепер все! Гаразд! — задоволено каже режисер. Ми розпливаємося у радiснiй усмiшцi. I раптом вiн застигає, вирячивши очi.
— Що це?! На руцi!
Я не розумiю, що це до мене, i якийсь час iще радiсно посмiхаюся Будка штовхає мене в бiк. Я дивлюсь на свою руку i все розумiю…
— Го-годинник… — мимрю я.
— Що-о? Вбивця! Де ти бачив, щоб дiти бiднякiв до революцiї носили годинники! Ну! Зарубав менi всi дублi. Ну! — якимось плаксивим голосом вигукував режисер, потiм пiднiс до губ рупор i вже звичайним своїм голосом закричав.
— Всi лишаються на мiсцях! Перезйомка! Перезйомка! — а тодi знову плаксиво до мене: — Знiмай негайно ж годинник i оддай на берег! Негайно!
У мене враз задерев'янiло всерединi, я опустив голову i сказав:
— Не оддам!
— Га?! Що?! — не повiрив своїм вухам режисер.
— Не оддам… Це не мiй годинник… Вiн уже раз пропадав А я ного сьогоднi хазяїновi оддати мушу.
— То що ж ти менi всю зiюмку зiпсувати хочеш?!
— Якщо так — я краще не знiматимусь. Я на берег пiду. Мокрий жандарм, що стояв по пояс у водi неподалiк i слухав цю розмову, сказав.
— Ну, давай уже менi той нещасний годинник.
— Еге… Якi бистрi! — кажу я i ховаю руку з годинником за спину, наче жандарм хоче його силомiць вiдняти.
— Не довiряєш? — усмiхається жандарм.
Я мовчу. I раптом жандарм тихо так, тихо каже:
— А я тобi на пляжi довiрив… Не побоявся…
Наче мене батогом по спинi вперiщили — тiпнувся я i рота роззявив. Що-о?
— Не впiзнаєш? — усмiхається жандарм.
Я вдивляюсь, вдивляюсь, вдивляюсь… Нi, не може бути. Не схожий же зовсiм. Обернувся я до Яви — вiн тiльки плечима знизує: теж не впiзнає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 85. Приємного читання.
TextBook