TextBook I коли в залi нарештi спалахнуло свiтло, ми сидiли у своїх бiлих сорочках i в нових рипучих черевиках жалюгiднi й нещаснi. Але нашi родичi були хорошi родичi, благороднi i лагiднi. Замiсть того, щоб смiятися й глузувати, вони навперейми заспокоювали нас.
— Нiчого, нiчого… Мать, щось у них сталося такеє, що… — казав двоюрiдний дядько з Дiдiвщини.
— А скорiше всього з технiчних причин… Через який-небудь брак… Самi ж розказували, як воно марудно знiмалося, — казав троюрiдний брат з Яблунiвки.
— Ага, ага… Плiвка засвiтилася абощо… Всяке буває, — пiдгалдикувала п'ятиюрiдна тiтка з Пiсок.
Один тiльки завклуб Андрiй Кекало позирав на нас косо — ми йому зiрвали «пункт номер один» у планi культроботи на травень мiсяць.
Родичi як у воду дивилися. Через кiлька днiв прийшов iз Києва лист од Вальки, де вона писала, що режисер Євген Михайлович передає нам сердечне вiтання i дуже вибачається, але епiзод на кладцi довелося, на жаль, вирiзати, бо вiн «не монтувався» (а взагалi вийшло дуже добре, вiн нам щиро вдячний за допомогу i аж плакав, коли вирiзав, — це його слова).
Отакий пшик вийшов у нас з кiнематографом… Здавалося, цей серйозний сигнал з боку примхливої артистичної долi мусив застерегти нас, попередити про небезпеку. Але ми були легковажнi шминдрики, гiршi за Хлестакова, i не звернули на це уваги. I от тобi маєш. Лежи тепер i плач, i гризи землю, i вовком вий на рогатий мiсяць.
I не так нам боляче й гiрко через свiй особистий провал, через свою особисту ганьбу i сором! Що там нашi особистi болi й страждання! Скiльки разiв переживали, переживемо й тепер!
Головне, що завдає нам найбiльших, найболючiших, найнестерпнiших страждань, — це те, що ми вчинили, як зрадники, як запроданцi, як жалюгiднi пiдлi штрейкбрехери… Ми ж зiрвали весь спектакль, пiдвели всiх. Багато-мiсячна робота усього ВХАТу через нас пiшла у помийницю…
Багато рiзних грiхiв було у нас на совiстi. Але нiколи ми не були зрадниками. З найбiльшим презирством i огидою ми завжди ставились саме до зрадникiв. I от…
— У-у, задрипанцi нещаснi, шмарогузи поганi! — крiзь зуби лає нас Ява.
— Зазнайки поганi, барахольщики нещаснi! — крiзь зуби лаю нас я.
— Чемайдани безголовi, а не артисти…
— Гнидики обскубанi…
— Авжеж було соромно стояти i екати по-баранячому, слiв не знаючи. Але ми мусили залишатися на сценi — i якось виплутуватися.
— Ну да, ми повиннi були врештi набратися мужностi i спитати суфлера, що там говорити далi. Ну посмiялися б люди трохи, i спектакль би поїхав далi. А так…
Нам навiть страшно уявити собi, що зараз вiдбувається в клубi… Оце, мабуть, вийшла на сцену Галина Сидорiвна i сумним голосом сказала, що спектакль одмiняється, бо, як всi бачили, Бобчинський i Добчинський втекли, зрадники, з бонового поста. Зал загув обурено. Яких тiльки слiв не посипалося на нашi голови! Рiднi матерi i то вiдмовилися вiд нас у цю хвилину. Що ж робить тепер? Чим зарадити бiдi? Який вихiд знайти з нашого безвихiдного становища?
Нема виходу…
Кинутися з моста у воду, втопитися?
Нiхто ж не пожалiє навiть… Скажуть — так їм i треба, штрейкбрехерам шмаркатим. Нема виходу. Нема…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 89. Приємного читання.