Пахне молодою свiжою зеленню, медвяним цвiтом i коровами.
Прекрасне i неповторне земне життя буяє, несучись у зоряному просторi безмежжя…
Раптом Ява пiдхоплюється, сiдає, обхоплює зiгнутi ноiи руками i тикається пiдборiддям у колiна. В очах його стрибають бiсики.
— Артистiв з нас не вийшло — це точно! — рiшуче говорить Ява. — Я тепер сам нiзащо не хочу бути артистом. Хай менi платять у день сто карбованцiв — не хочу. Менi така нервова робота не пiдходить… Провалюватись… переживати… Це менi дуже вредно для здоров'я. Знаєш, у мене iдея, Павло…
«Павло?»
Я вирячився на нього.
Нiколи вiн не називає мене Павлом. Щось у лiсi здохло, — дуже вже, мабуть, серйозна iдея, раз вiн так офiцiйно мене називає.
— Денисович… якщо вже так, — пiдказую я.
— Можна й Денисович… — сказав вiн, навiть не усмiхнувшись. — Так-от, Павло Денисович, минулого лiта у нас з вами, по-моєму, було чимало пригод. Так? Так… Якби цi пригоди були не з вами, а з кимось iншим i цей хтось iнший розказав би i'х вам — було б цiкаво? Так? Так от у мене iдея: ми сiдаємо i пишемо книгу про нашi пригоди… Напишемо книгу, заробимо торбу грошей i поїдемо у кругосвiтню подорож. На матерiалi тої подорожi знову напишемо книгу, знову долучимо торбу грошей i знову гайнемо у якiсь мандри. I закрутиться машинка… I ми станемо письменниками… А що — погано? Письменники… Ми з тобою… Стоїмо i пишемо автографи… Карафольцi, Колi Кагарлицькому, Гребенючцi… Га? Здорово! Як ми ранiше не додумались? Письменники… Це, брат, не те, що артисти… Артистiв тисячi, а письменникiв — одиницi. От скiльки ти письменникiв знаєш? Ну, Пушкiн… Ну, Шевченко… Ну, Глiбов, Квiтка-Основ'яненко, Котляревський… Ну, Толстой… Ну, Чехов… Це — класики… А з сучасних? Ну, Гайдар… Ну, Чуковський… Михалков… Ну, Забiла, Бичко, Кава… Ну, Комар… I — все! Письменники — це брат, такi люди, що… А у дитинствi, мiж iншим, були звичайнiсiнькi собi пацани, вродi нас…
Я слухаю i дивлюсь на Яву з захопленням. Ну що це за хлопець! Який вiн умниця! Як добре мати такого розумного Друга!
— I, головне, риску нiякого, — веде далi розумний Ява. — У крайньому разi пришлють на доробку… Як Андрiю Кекалу.
Наш сiльський поет завклуб Андрiй Кекало уже кiлька рокiв надсилає свої вiршi в усi республiканськi, обласнi та районнi газети України. Стiльки листiв, як вiн, нiхто в селi не одержує.
Коли його питають:
«Ну як поетичнi справи?»
Вiн гордо вiдповiдає:
«Прислали на доробку…»
Доробляє вiн, доробляє, а там, диви, у якiйсь районнiй газетi — тиць! — i надрукували.
— Ага, канєшно, канєшно, — кажу я з жаром. — Доробка так доробка! Подумаєш… Всi доробляють. Нiчого страшного.
I ми тут же починаємо обговорювати Явину iдею. Як будемо писати?
Дуже просто — од руки. Як Пушкiн i Шевченко. Деякi письменники пишуть тепер на машинцi. Ми не будемо. По-перше, з нашим умiнням одну сторiнку три днi треба мучити. По-друге, хто нам дозволить цокати у сiльрадi на машинцi. Правда, є ще в Кекала, але вiн своєї машинки конкурентам не дасть. Вiн сам щодня цокає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 91. Приємного читання.
TextBook