Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть»

Тореадори з Васюківки

Ява за своєю звичкою хотiв був лiзти першим. Але я рiшуче вiдштовхнув його — забув, чи що? — я ж сьогоднi перед веду, от iще? Дурень я, дурень! Якби я знав! Але я нiчого не знав.

Я полiз угору. Далися-таки взнаки силовi вправи по витяганню Будки. Важко було лiзти, дуже важко, я й не думав, що так важко буде. Всi м'язи мої тремтiли и болiли. Руки терпли; плечi наче хто ножем рiзав; ноги весь час губили вiрьовку, i я безладно меiляв ними, як розповите немовля. Якихось три метри — i ганi тортури (спасибi хоч, що будинок малогабаритний: висота стелiт два сiмдесят п'ять!). Долазячи до балкона, я вже хукав i хекав, мов насос. Ще трохи, ще трохи, i я схоплюся за залiзне перехрестя балконних поручнiв. I раптом надi мною пролунав зойк. «Злодiї!» — i я побачив бiлу пляму у чорному проваллi вiдчиненого поруч з балконом вiкна (то було вiкно кiмнати, де спали дядько з тiткою). Бiла пляма враз зникла. А далi все сталося так блискавично, що я не встиг отямитись. На балконi з'явилася, наче привид, бiла тiтчина постать у нiчнiй сорочцi В руках у неї було щось чорне. Тiтка перехилилася через поруччя i з вигуком: «А на ж тобi!» — вихилила те чорне просто на мене Щось гегепнулось менi на голову i полилося на очi, за вуха, за комiр, у штани i аж до п'ят. Я вiдчув на губах знайомий солодкий смак i зрозумiв — тiтка вихлюпнула на мене з каструлi свiй улюблений вишневий компот, що стояв на балконi. Ошелешений, ледве тримаючись за вiрьовку, я одфоркувався й одпльовувався, струшуючи з голови вишнi.

Але тiтка вважала, що це ще не все Я вчасно помiтив, як блиснув у неї в руцi нiж. I зрозумiв — зараз вона чикрижне по вiрьовцi, i я, як грязь, ляпнусь на землю.

— Тьотю, не рiжте, це я! — не своїм голосом скрикнув я.

Нiж випав з тiтчиної руки i боляче вдарив колодкою мене по макiвцi. Я не вдержався i з'їхав по вiрьовцi вниз. Торкнувся землi, але не встояв на ногах i сiв просто в компот, що калюжею розлився якраз пiдi мною.

Тiльки тодi тiтка нарештi розпачливо загукала згори:

— Ой лишенько! Павлушо, це ти?

— Нi, не я! — проказав я, сидячи в компотi Ява не стримався i коротко реготнув, наче його хтось несподiвано залоскотав пальцем пiд ребрами.

Тiтка зовсiм отямилася i зарепетувала:

— О господи, як же ти тут опинився? Чого це тебе серед ночi на вiрьовцi пiд балкон потягло! I Ваня тут? Ви що, почадiли? Що ви тут робите?

— Та не кричiть, тьотю, людей побудите! — крiзь мiцно зцiпленi зуби проказав я, пiдводячись i з огидою оббираючи з штанiв розчавленi вишнi.

Тiтка нарештi збагнула, що вона не в бальному платтi, а в нiчнiй сорочцi, i не варто в такому виглядi знайомитися з новими сусiдами. Сказавши нам: «Iдiть, я зараз одчиню», — вона зникла.

Пiднiмаючись по сходах, ми дуже добре розумiли, що ото вiдчувають воїни, здаючись у полон Найбiльше бентежило те, що ми зараз говоритимемо тiтцi, як пояснювагиме-мо свою дивну поведiнку. Говорити правду пiсля всього пережиюго не було нi сил, нi енергiї — дуже багато довелося б говорити. Але тiтка ж не вiдчепиться, сказати щось треба.

— Яво, одмiнiмо до ранку шалабани, я тебе прошу, — безсило сказав я. — Вранцi я на все готовий.

— Гаразд, — сказав Ява.

Часу було обмаль. Видуманi щось треба було негайно. Голови нашi працювали, мов кiбернетичнi машини, — мiльйон операцiй за секунду. Але придумали ми лиш примiтивну брехню — буцiмто засперечалися, хто з нас швидше видряпається по вiрьовцi на балкон. А чому вночi? Бо вдень нiхто б не дозволив.

I коли тiтка (уже в халатi) вiдчинила нам дверi, ми ду. же щиро виклали їй цю брехню. Тiтка була мужня, рiшуча (в цьому ви щойно переконались), але добра жiнка i любила мене дуже (може, тому, що своїх дiтей у неї не було). I вона повiрила нам. Компот нам у цьому навiть допомiг. Тiтка не помiтила, який мокрий i жалюгiдний на нас одяг. Ми все звернули на компот. Для цього я порадив Явi поляпати компотом свої штани i сорочку, нiби й на нього попало. Хоча його, чортяку, хоч би вишенькою тобi зачепило! Вся порцiя менi дiсталася.

Тiтка почувала себе страшенно винною перед нами i дуже вибачалася. А наприкiнцi сказала:

— Такий компот був! На три днi варила. Я ж думала, що злодiї. От жалко…

I незрозумiле було, чого їй жалко — нас чи компоту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 73. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи