— Авжеж, — якось винувато сказав дядько — Тiльки вони сьогоднi, трошки так би мовити… не фотогенiчнi.
Цiєї мити ми просунули голови крiзь комiри сорочок, i асистент побачив нашi гулi.
— Гм, — сказав вiн. — Привiт, хлопцi… Що ж це ви. А втiм… — Вiн одiйшов, примружившись, глянув на нас якось збоку. — По-моєму, нiчого… Може, навiть ще краще буде… для типажу… для образу… Їдьмо!
— Та хай хоч поснiдають, — заметушилася тiтка i побiгла на кухню.
— А ви ще не снiдали? — здивувався асистент — Уже ж обiд скоро.
— Ми не хочемо! Ми не хочемо! — одчайдушне закричали ми з Явою, наче нас рiзали. Чого доброго, асистент передумає, поки ми снiдатимем!..
— Ой тьотю, не треба нiчого! — кинувся я до кухнi i зашипiв тiтцi на вухо: — Я вам нiколи не прощу! Я вам нiколи не прощу, якщо через ваш снiданок…
— Ну хоч вiзьмiть з собою по бутербродику, — плаксиво сказала тiтка.
— Давайте, тiльки швидше, бо вiн пiде, — прошипiв я.
Тiтка забiгала-закрутилася по маленькiй кухнi, як квочка. Розбила блюдце, розлила олiю i спакувала нам, нарештi, два «бутербродики», що важили, мабуть, кiлограма з пiвтора. Ми не стали сперечатися, щоб не гаяти часу.
— Зараз заїдемо до Максима Валер'яновича i — на студiю, — сказав асистент, пiдводячи нас до газика, що стояв бiля будинку.
…Коли ми пiд'їздили до лаври, я подумав про Вальку. Треба було б взяти її на студiю… Вона стiльки для нас зробила! Що за свинство! Чому їй не можна?.. Хай стоїть десь там iззаду. Раз є у фiльмi хлопцi нашого вiку, може бути й дiвчина… Тим бiльше — така дiвчина! Що могла одна виступити проти цiлого гурту хлопцiв… Що могла вночi пiти у пiдземелля. Що взагалi нi чорта не боїться…
— Слухайте, — сказав я асистентовi. — А можна, щоб з нами одна тут дiвчина поїхала?
— Дiвчина? — усмiхнувся асистент. — А хороша?
— Отака! — пiдняв угору великий палець Ява. — Просто хлопець, а не дiвчина… Ви її, мабуть, бачили. Вона вчора була з нами на студiї.
— Правда, наказано хлопцiв, але…
— А її можна загримувати пiд хлопця. Нiхто не помiтить, чесне слово… — з жаром сказав Ява.
— Ну що ж… Катайте по свою дiвчину. Поки я заберу Максима Валер'яновича… Чекайте мене отут бiля таксопарку.
Ми вилiзли з газика, i асистент поїхав.
Бiля Вальчиного пiд'їзду Ява спинився, затупцяв на мiсцi, помацав гулю i сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 76. Приємного читання.
TextBook