— Може, ти сам її гукнеш… Чого обом ноги бити?
От крокодил! Вiн соромиться своєї гулi! Все одно ж вона побачить — рано чи пiзно! Я йому так i сказав. Ще й додав:
— Як хочеш, можеш пiти сам. Я не заперечую. Вона ж твоя бiльше подруга, нiж моя.
— Подумаєш… Ну, ходiмо вдвох… Просто я думав…
Що вiн там думав, а пiшли ми таки удвох. Пiшли, прикриваючи долонями свої гулi Далеко йти нам не довелося. Бо ми одразу зустрiли Вальку. Просто бiля пiд'їзду.
— О, драстуйте! — радiсно вигукнула вона. — Ну, як у вас? Все гаразд? Дома не перепало? Чого це ви за голови держитесь?
— Здоров! Здоров! — ухилилися ми од вiдповiдi. — Ми по тебе… їдьмо на студiю… Асистент сказав…
— Невже? Їдьмо! О, то це у вас гулi на лобах!
Таки побачила! Далi ховатися не було сенсу. Ми опустили руки.
— А я знаю, а я знаю, вiд чого це! — простодушно сказала Валька. — Це ви, мабуть, знову щиглi один одному били… Еге ж?
Ми мовчки кивнули. I тут побачили Будку. Вiн iшов по подвiр'ю, сумний i набурмосении, i не бачив нас…
— Ой, а ви знаєте, — зашепотiла Валька, — Будцi так перепало, так перепало… Мати повернулася з роботи ранiше, нiж звичайно. Вiн прийшов, а вона дома. I ви ж бачили, який у нього був костюм… Таке було-о… Менi його шкода… I взагалi вiн не такий уже й поганий… У всякому разi, не мертвяк, як деякi… Хоча б той самий Юрко Скрипниченко…
Ми з Явою перезирнулися. I, по-моєму, одночасно подумали про одне й те ж саме. Треба взяти його на кiностудiю!.. Адже нам режисер прямо сказав, щоб ми прихопили одного-двох хороших хлопцiв. I ми вiзьмемо Будку. А що! Хай зiграє в кiно. Хай прославиться наш учорашнiй ворог, який завiв нас у пiдземелля i думав настрахати до смертi… Хай! Нам хотiлося бути сьогоднi благородними, добросердими i великодушними.
Будка не одразу зрозумiв, чого ми вiд нього хочемо.
— Га? Що? — повторював вiн, лупаючи очима.
— Та на кiностудiю ж… У кiно знiматися… Не хочеш? — тлумачили ми. — Ти що, сказився, вiд такого вiдмовлятися…
Словом, коли асистент, як домовились, пiд'їхав до таксопарку, нас було четверо.
Асистент був розумна людина. Побачивши, крiм Вальки, ще й Будку, вiн тiльки сказав:
— Ясно… Отже, в перепустцi треба поставити цифру 4? Я не помилився?
— Ага, — всмiхнувся Ява.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 77. Приємного читання.
TextBook