Я безнадiйно зiтхнув i з гiрким спiвчуттям подивився на неї що вона каже, наївне дiвча! Ну, ми пiдемо, ну, ми скажемо. «Оддай!» — а вiн тiльки пхикне глузливо: «Нiчого знать не знаю!» Iди доведи, що вони взяли! Вона хоче, щоб мiй заклятий ворог, з яким я сьогоднi так бився i якого я, по совiстi, перемiг, був до мене добрим i чуйним! Наївнячка!
— Ходiм до Будки! — впевнено повторила Валька. — Якщо не хочете, я сама пiду!
— Чого ж сама… — буркнув Ява, пiдводячись, i блимнув на мене — Ходiм… чого там…
— А-а… — безнадiйно махнув я рукою, але теж пiдвiвся (ще чого доброго, подумають, що я боюся!).
Ми йшли по стежцi одне за одним: спереду Валька (вона найбiльше вiрила в успiх справи), потiм Ява (вiн старався вiрити — заради Вальки), а тодi вже я (що не вiрив зовсiм).
Ми йшли у вороже лiгво… Я вiдчував себе розвiдником, якого закинули у нiмецько-фашистський тил. Я не боявся, нi! Просто я не любив, щоб мене били по пицi…
— А де вiн зараз? Ти знаєш? — спитав Ява у Вальки.
— Або за сараями — там їхнiй штаб… Або на майданчику — у футбол грають… Або дома — я знаю, де вiн живе… — впевнено сказала Валька.
У штабi за сараями жодного «воїна» не було. На майданчику теж нiкого…
— Ходiмо до нього додому! Скажемо матерi, що ми в мiлiцiю заявимо i взагалi… За це i в колонiю одправити можна… — з запалом сказала Валька.
— Он вiн! — вигукнув раптом Ява.
З парадного флiгеля, де жила Валька, виходив Будка. Ми кинулися до нього. Вiн i не думав тiкати. Менi навiть здалося, що, коли вiн побачив нас, у нього радiсно спалахнули очi.
— Де годинник? — пiдскочивши до нього, вигукнула Валька.
— По-перше, де ваше «здрастуйте»? — з уїдливою посмiшечкою сказав Будка. — Якi ви нечемнi, невихованi. Невже вас мама не вчила, як треба поводитися?
— Ти нам баки не забивай! Де годинник? — виставивши вперед нижню щелепу, грiзно сказав Ява.
— Ой! Як страшно! Я почну заїкатися! Не треба мене лякать! — глузливо сказав Будка.
— Де годинник?! — люто повторив Ява.
— А про який годинник, вибачте, йдеться?! — невинно заклiпав очима Будка.
— Про той, що ви витягли в нього з кишенi! — вигукнула Валька, тицьнувши на мене пальцем.
— Позолочений? З чорним циферблатом? Марки «Салют»?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 51. Приємного читання.
TextBook