— Так! Так! Так! — вигукнув я радiсно.
— Не бачив, — зiтхнувши, скрушно похитав головою Будка.
— Ах ти ж гад! — крикнула Валька.
— Не кричiть на мене На мене навiть мама в дитинствi не кричала, бо я був дуже вразливий хлопчик…
«Так я i знав! Ну що ти йому зробиш!»
— Оддай годинник, бо — я загнувся, бо сам не знав, що робити.
— Ах, ви хочете, щоб вам принесли годинник на блюдечку з голубою кайомкою? А ключ од квартири вам не треба? Де грошi лежать…
Вiн, мабуть, прочитав недавно «Золоте теля» Iльфа i Петрова i удавав з себе Остапа Бендера.
— Ну нiчого! — просичала Валька — Не хочеш по-доброму, ми пiдемо до твоєї матерi… в мiлiцiю пiдемо… Всюди… Раз ти злодiй… крадеш… хай тебе в колонiю посадять… Ходiмо! — кивнула вона нам.
— Ах, яка ти бистра! Злодiй… мiлiцiя… колонiя… Ха! Доведи, що у вас хтось щось брав! Доведи!
— Доведу!
— Нiчого ти не доведеш… А якби ви не були такi «ушлi», я, може, вам i допомiг би… Бо я, здається, щось знаю…
— Що? Що? Що ти знаєш? — спитали ми, зупиняючись.
— По перше, я точно знаю, що я не брав годинника. Бо в мене руки… хе-хе! — були зайнятi… Скажеш, нi? — посмiхнувся вiн до мене.
— Ну? — сказав я, червонiючи (я згадав, як вiн товк мене головою об землю, — руки таки в нього були зайнятi!).
— Але я знаю, хт взяв… Один хлопець… Вiн не з наших… Випадково тодi був… Це, знаєте, чувак правильний… строк уже мав… у тюрязi сидiв… Так що…
— Ну? — нетерпляче спитав я, вiдчуваючи у грудях противний холодок (я не розумiв, що таке «чувак» i що таке «строк», але я зрозумiв, що справи кепськi, що, коли Будка не бреше, годинник попав у руки справжнього злодiя).
— Що ти нукаєш? Це такий чувак, що твiй годинничок передавав тобi привет! Але нашi хлопцi уважають карний кодекс… Сявок-щипачiв… ми самi не уважаєм… I оскiльки це сталося на нашiй територiї, ми вирiшили втрутитися… Але це справа не проста: чувак уже десь притирив твої бока (годинник тоiсь)… I треба серйозно поговорить… Коротше, я вас навiть шукав… i оце тiльки-по був у неї, — вiн кивнув на Вальку.
— Ну? (Що ж я ще мiг сказати!).
— Всi нашi сьогоднi будуть на стадiонi. Сьогоднi ж матч з «Торпедо»… Так-от, ми будемо чекати вас за пiвгодини до початку на розi Червоноармiйської — бiля музкомедiї… Два зайвих квитки для вас є. А зараз я поспiшаю… Чао! — i вiн побiг у пiдворiття.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 52. Приємного читання.
TextBook