Справдi, небо затягло хмарами i накрапав дощ. Я усмiхнувся. Мовою вiн дуже нагадував мого батька. Мiй батько теж без отого «понiмаєте» двох слiв сказати не мiг. Iнтересно — живуть же цей у мiстi, той у селi, один одного зроду не бачили, а балакають, як рiднi брати.
— Безобразiє, понiмаєте… — востаннє лайнувся вiн, скочив зi столу, рвучко обняв i поцiлував Максима Валер'яновича: — Драстуйте, дорогий! Лаявся з тими… як їх… з… вiщунами погоди…
— Синоптиками? — усмiхнувся Максим Валер'янович.
— Да-да… Синоптиками… Оракули чортовi, понiмаєте… — вiн посварився пальцем на телефон. — Не вмiєте, так хоч голову не дурiть! У мене, понiмаєте, Юлю пiслязавтра «Ленфiльм» забирає. Уже квиток на лiтак є, а я ще натуру не зняв через них… через оцi, понiмаєте, опади. Доведеться сьогоднi знову знiмати павiльйон… Всi уже там… Побiгли… швиденько…
— Та ось тут у хлопцiв одна справа — почав було Максим Валер'янович, але «Поцiлуйте мене, друзi'» дуже чемно перебив його:
— Вибачте, дорогий… потiм потiм, — вiн благальне притиснув руки до грудей i схилив голову. — Пiсля зйомки… Всi справи пiсля зйомки… Найневiдкладнiша справа зараз — зйомка… Швиденько на майданчик… На майданчик! I ви теж… Я вас запрошую, дорогi мої, — звернувся вiн до нас. — Тiльки, звичайно, щоб тихо, понiмаєте, щоб не той, понiмаєте…
Максим Валер'янович весело глянув на нас:
— А що? Ходiмте… Ви ж на зйомках ще, мабуть, не бували? То вам буде цiкаво… Хочете?
Авжеж, ми одразу погодились… А Валька не стрималась i аж пiдскочила, плеснувши в долонi: «Ой, як здорово!» Ява гордо подивився на неї: як-не-як, а це через нас вона потрапила на кiностудiю, та ще й на зйомки: а то хоч i живе вона в Києвi, а кiнозйомок зроду не бачила.
I знову пiшли ми довжелезними коридорами.
Я йшов i думав: «I що ото за синоптики, що не вмiють звичаишсiнького дощу вгадати! В нас у селi кожна баба вам за три днi наперед дощ завбачить. Прикмет же є певних скiльки хочеш. I по тому, як вiтер вихриться — чи на порiг, чи з порога. I як кури поводяться. I як сонце сiдає… I коли дерева балакають…
Завели б собi на метеостанцiї курей — i клопоту б не мали! Не зривали б тодi кiнозйомок!»
Спустилися ми кудись униз i опинились наче у велетенському цеху якогось заводу. Стелi угорi майже не видно… Ми всi одразу якiсь маленькi-маленькi стали… Iдем, iдем, iдем — кiнця нема.
Назустрiч нам дрiботiв, цокаючи по цементнiй пiдлозi каблуками, якийсь маленький худенький лисий чоловiчок. Ще здалеку вiн замахав руками i загукав:
— Драстуй, Вiтю!
Наш «Поцiлуйте мене, друзi!» теж замахав руками i теж загукав:
— Привiт, Женю!
А коли той наблизився, пiдстаркуватий Вiтя обняв лисого пiдстаркуватого Женю i вони розцiлувалися. Потiм лисий Женя поцiлував Максима Валер'яновича. Я вже боявся, що вiн i нас почне цiлувати, але нi, вiн тiльки помахав нам рукою i сказав:
— Привiт, старики!
Ми всмiхнулися мимохiть — лiтнiй дядечко, який уже, певно, мав онукiв, був у нього Вiтя, а ми — старики… Ха!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 47. Приємного читання.
TextBook