На стежцi нас чекав братик Микола. Виявилося, що це вiн покликав Вальку. Вiн бачив, як нас повели в яр, одразу збагнув, що нашi справи кепськi, i побiг по Вальку. I Валька прилетiла, розштовхала хлопцiв i кинулася нас визволяти.
— Ти теж молодчина, Валько! — сказав Ява. — Одна — i не побоялась! Вони ж могли i тебе вiдлупцювати за компанiю.
— Хай би тiльки спробували? Я б їм такого галасу наробила — з усього мiста люди позбiгалися б! I думаєш, я дряпатися не вмiю? Хай би тiльки хто зачепив, його б мама рiдна потiм не впiзнала.
Ява поглядав на неї з захопленням i штовхав мене лiктем у бiк: дивись, мовляв, яка дiвчина, оце дiвчина! Я киваю головою: згоден, мовляв, молодець дiвчина… чорт з нею!
Обтрусили мене Ява з Валькою, почистили сяк-так, але все одно вигляд я мав, як у собаки з горла. Та що вдiєш, Максим Валер'янович давно вже чекає, треба йти, Пiшли ми.
Максим Валер'янович весело привiтався з нами («Здоровенькi були, панове добродiї»), потiм пильно глянув на мене i несподiвано зробив застережливий рух рукою, хоч я й не збирався нiчого говорити:
— Ша! Нi слова! Я все розумiю! Була збройна сутичка з ворогом! Прикордонний iнцидент! Причин не питаю, але думаю, щось поважне — справа честi, доблестi i геройства… Вимога сатисфакцiї. Дуель. Незважаючи на труднощi, ваша величнiсть виходить переможцем. Так?
Я всмiхнувся i кивнув. Який вiн все-таки! 3 ним якось одразу стає легко.
Бiльше Максим Валер'янович нi про що не став розпитувати. Вiн тiльки сказав:
— Через десять хвилин має бути машина. I ми поїдемо на студiю. Ви якраз добре прийшли.
Але нам навiть десять хвилин не довелось чекати. Через якихось двi-три хвилини ми почули, як бiля хатинки Максима Валер'яновича спинилася машина, клацнули дверцята, i за мить чийсь молодий голос загукав у дворi:
— Максиме Валер'яновичу, я вже тут! Я по вас…
Роздiл IX
На студiї. Несподiванка перша. Несподiванка друга
I от — брама. Брама, що вiдокремлює звичайний буденний свiт вiд казкового чарiвного фантастичного свiту кiно. I якось прикро, що вона на вигляд така простенька i непоказна. I така низенька — не те, що перелiзти, перескочити можна. Я хiба таку зробив би для кiностудiї! Хоча б як ото, пам'ятаєте, у Зимовому палацi, через яку у фiльмi «Ленiн у Жовтнi» матроси перелазили. Або й ще бiльшу. Кiностудiя ж, а не що-небудь!
Ну, а поки що одчиняється ота низенька брамочка, i ми в'їжджаємо на територiю студiї.
Дивлюся лiворуч (о!..) — фруктовий сад, i не який-небудь маленький, а здоровеннецький — не видно, де й кiнчається. Наче ми не на студiю потрапили, а в радгосп…
— Мабуть, це для артистiв… полiтехнiзацiя… Пiсля зйомок працюють… — шепоче Ява.
— Мабуть, — погоджуюсь я.
Глянули праворуч — стоять пiдряд кольоровi щити (як ото гасла на шосе), i на тих щитах написанi рiзнi хорошi слова про те, що мистецтво належить народовi, що з усiх мистецтв найважливiшим є кiно, що працiвники мистецтва передусiм мають бути чесними та багато iншого…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 45. Приємного читання.
TextBook