Чудеса в Гарбузянах

Журавель густо почервонів.

Як неприємно, друзі мої, коли гарну щиру людину несподівано ловлять на неправді, якої вона припустилася ненароком, цілком випадково. Ви знаєте, у таку мить просто хочеться разом з нею провалитися крізь землю. І я тільки тому не провалююсь, що дуже хочу послухати, що ж було далі.

— Ну, може, я ті слова про загінку й не сказав,— почав виправдовуватися Журавель.— Хіба дослівно запам'ятаєш? Але про те, хто за неї працює, поки вона в Кощія сидить, точно сказав... Точно!

— Ну, давай просторікуй далі,— поблажливо усміхнувся Сашко Циган.— То не має значення. То я просто так.

— Та не вигадую я! Слово честі! От! Тільки збив...

— «Так давайте...»— підказав Марусик.

— Ага...

«Так давайте,— кажу,— її загінку прорвемо...»

Ви на мене подивилися без особливого захоплення.

«Давай»,— зітхнув ти, Сашко Циган.

І ти, Марусик, сказав: «Давай»,— і теж зітхнув.

«Ну, гаразд,— мовив Мить Митьович.— Зараз я вас у вчорашній день перенесу».

Тільки тепер я помітив, що в нього на обох руках по великому годиннику. На лівій руці годинник звичайний, на якому цифри розташовані зліва направо, як то кажуть, за годинниковою стрілкою. А на правій руці годинник незвичайний — цифри на ньому ідуть справа наліво, проти годинникової стрілки (там, де одинадцять,— один, де десять,— два і так далі).

Узяв Мить Митьович і почав із скреготом переводити їх стрілки на цьому незвичайному годиннику, що на правій

РУЦІ-

Повний оберт зробив і каже:

«От ви й у вчорашньому дні. Маєте двадцять чотири години. Але вам стільки й не треба. Вам треба на трьох близ' чотирнадцяти робочих годин, тобто по неповних п'ять т на кожного».

«Не страшно»,— бадьоро сказав я.

«Скажіть, а в майбутнє ви можете переносити?»— з -р вістю спитав Марусик.

«Можу,— мовив Мить Митьович.— Ото на лівій руці в мене хронометр майбутнього. Я знаю, що ви нетерплячі, але не квапте часу, хлопці. То ні до чого. Час — то найцінніше, що є на світі. Цінуйте кожну мить. Ваша доба почалася, хронометр уже цокає хвилини. Ставайте до роботи, не марнуйте часу. Мало що може перешкодити. Ніколи ж не вгадаєш, що трапиться попереду. Ну, працюйте. А я на кілька годин у відрядження гайну у Південну півкулю, на мис Доброї Надії».