Чудеса в Гарбузянах

Ми причаїлись у кущах край галявини, і Володар Часу із скреготом перевів стрілки годинника на правій руці.

І одразу засяяло в небі сонце, і ліс наповнився пташиним гомоном і співом.

Двері будиночка із заґратованими вікнами розчинилися, і на ґанок вибіг у спортивному костюмі Кощій Безсмертний, бадьоро наспівуючи:

Фізкульт-ура! Фізкульт-ура!

На зарядку нам пора.

На зарядку нам по... по... по...

То він раптом глянув на годинник і, мов зіпсована пластинка, повторював одне й те саме...

Потім протер очі й часто-часто закліпав ними:

«Що таке? Сьогодні ж чотирнадцяте, п'ятниця. Сьогодні ж моє весілля. А на годиннику тринадцяте, четвер... Може, я ще не прокинувся, ще сплю?»

Він ущипнув себе за носа.

«Ой! Не сплю».

І раптом злякано заверещав і заплакав, як дитина:

«І-а-а-а! І-а-а-а!..»

У хатинці на курячих лапках і в хатинці з протипожежним Щитом розчинилися вікна, і з них вистромились заспані скуйовджені Баба Яга і Змій Горинич:

«Що таке?»

«Де горить?»

Але Кощій Безсмертний тільки верещав і розмазував сльози по неголених щоках.

«Та що таке?»

«Що трапилося?»

Кощій Безсмертний мовчки показав пальцем на свій годинник.