Чудеса в Гарбузянах

Бараболя злодійкувато озирнувся на всі боки і приклав палець до вуст:

— Тільки — ш-ш-ш... Секрет!.. Державна таємниця!

— Вже й державна?— недовірливо скривився Сашко Циган.

— Абсолютно!— вдарив себе в груди Бараболя.

— Ну, давай!— сказав Журавель. Бараболя оцінююче глянув на хлопців.

— А ви... не той? Не викажете мене? Бо...

— Та кажи вже свій секрет! Не тягни,— нетерпляче вигукнув Марусик.

— Ти що, нас не знаєш? — образився Сашко Циган.— Коли ми кого виказували?

Бараболя знову злодійкувато озирнувсь і стишив голос:

— Так от. Я тільки що з Липок... Там, біля діда Коцюби, стіл вкопаний. Довжелезний, на все село. І лавки. І в селі про це ніхто — ні гу-гу...

Хлопці перезирнулись і, зверхньо глянувши на Бараболю, усміхнулися. Таємниця! Ха!..

їм дуже кортіло сказати Бараболі, що то ж вони самі вкопували вчора оту «таємницю», і ще трохи — й Марусик, мабуть, таки б не втерпів...

Та... Бараболя чи то не помітив їхніх зверхніх усмішок, чи не зважив на них.

— І знаєте, для чого той стіл?— Бараболя стишив голос аж до шепоту.— Для прийому. Державного!

Хлопці знову перезирнулись, але вже без усмішок.

— Що?

Бараболя переможно глянув на них:

— Справа в тому, що онука діда Коцюби виходить заміж... Хлопці закліпали очима:

— Ну й що?

Тепер уже Бараболя зверхньо усміхнувся: