Чудеса в Гарбузянах

Цар і цариця усіх перецілували та й кажуть:

«Познайомтеся, от ваш молодшепький братик. Марусик-Горюсик».

Першою кинулася до мене тітка.

«Ой братику! Ой Горюсику! Яка я рада!»— і дві подряпини від зубів, цілуючи, на моїй щоці залишила.

Потім отой з вогнегасником:

«Палкий привіт! Ху!»— все волосся мені з лівого боку обсмалив.

А тоді вже череватий з кістлявими руками:

«Тридцять три вісімнадцять! Дуже ти, брате, вчасно нагодився. У мене ж сьогодні весілля. Ага! Женюсь! Поздоров, брате! Дівчину беру — золото! Гарна, розумна, симпатична, все вміє, все може... Користується повагою в колективі... Ну, просто...»

Ой леле! Та це ж Баба Яга, Змій Горинич і Кощій Безсмертний!

Серце в мене так і впало.

«Тайфун Маруся...»— ледь чутно прошепотів я.

«А звідки ти знаєш?» — підозріло глянув на мене Кощій.

«Та я... я ж рятувати її прийшов»,— не знаю й сам, як вирвалося в мене.

Кощій Безсмертний скривився, наче оцту скуштував:

«Що-о?!— і до царя й цариці сердито:— Що це ви мені за брата підсунули, який хоче зробити мені таку капость?»

Цар і цариця винувато заусміхалися:

«Та що ти, синку! Що ти! То він пожартував».

«Він же ще не дозрів, не встиг. Десять хвилин, як тільки вогнем хукати став».

«От ми його у золоту вежу посадим, він і достигне».

«Усе буде гаразд».