Чудеса в Гарбузянах

Ех!.. Ну, чого вони ще такі малі!

Чого вони не такі, як отой Вася!

Дивний, дивний Вася!

Нічого не бачить, нічого не розуміє, нічого не хоче знати...

А зорі такі далекі... Як мрії...

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

в якому ви переконуєтеся, що Марусик теж бачить сни. З підземного палацу — у золоту вежу. Кіт Лаврентій приходить на допомогу.

Марусик був такий блідий і переляканий, що хлопці самі злякалися.

— Ой!..

— Я...— Марусик скривився, от-от заплаче.— Я теж сон бачив. Про... про те саме...

— Га! Га-га!— Сашко Циган зареготав.— А казав..."

— Цікаво,— загорівся Журавель.— Це вже просто цікаво. Ану...

— Стривайте! Дайте хоч отямитися, з духом зібратись. Марусик оддихався, несміливо усміхнувсь:

— З чого почався сон, не пам'ятаю. Пам'ятаю, наче щось було, а що — хоч убийте... Ніби зайшов у кіно, коли сеанс уже давно почався. Іду я якоюсь незнайомою дорогою, а куди — сам не знаю. У голові тільки думка, як у вас, що треба рятувати Тайфун Марусю від Кощія Безсмертного. Але де її шукати і як рятувати — поняття не маю. Іду я дорогою і заходжу у темний ліс. Такий страшний, що аж у животі холодно. І раптом... Навіть згадувати й розказувати страшно. Десь із гущавини вилітає білий сич. Крилами залопотів, сів переді мною на землю й обернувся на білу кицьку. І та кицька до мене людською мовою:

«Ходімо, я тебе проведу куди треба».

Пішла кицька в темряву. Я — за нею. І, хоч темно в лісі, як у пбгребі, я кицьку прекрасно бачу, мов удень.

«Авжеж,— думаю,— бо вона біла. Тому-то й Журавель бачив. І ніякого прожектора не треба». І ще думаю: «Чого це хлопці вигадали, що то чорний кіт, як то біла кицька. І не у ворона, а в сича обертається. І звуть її зовсім не Лаврентій, а Пуся. От хлопці! От плутаники!»

Іду я, і враз помічаю, що то не ліс уже, а довгий темний коридор, у кінці якого ледь прочинені двері і від них довга смужка світла. Підходить кицька до дверей, лапою відчиняє:

«Будь ласка! Заходь!»

І я заходжу у сяючий вогнями палац, розкішний, як станція метро. Дивлюсь — по ескалатору спускаються до мене, побравшись за руки, двоє. Я одразу пізнаю, що то цар Добрило й цариця Злагода.