Чудеса в Гарбузянах

«Та не той!..— кричу.— Що ви як діти! Однак нічого не візьму. Сказав — значить, усе!»

Клюшку в бур'яни закинув, золоті монети землею присипав.

А цар і цариця всміхаються медово.

«Не гарячкуй, синку. Ти ще сам себе не знаєш»,— каже цар.

«Так уже людина створена, що не в силі вона відмовитися від благ земних,— каже цариця.— Та ще й безплатно...»

«Ні,— кажу,— то тільки людей вашого царського режиму стосується. А я зовсім з іншого суспільства».

«От упертий, черевик!»— лайнувся цар.

«А лаятись,— кажу,— негарно. А ще в короні».

«Він мене повчає, ну!»— плаксиво скривився цар.

«Не хвилюйся, любий!— обняла й пригорнула його цариця.— Нічого-нічого. Він іще пошкодує, він іще поплаче, він іще у нас у ногах валятиметься, як щось захоче, а дістати не зможе».

«Не діждете!»— хотів я гукнути, аж це несподівано залопотіли крила, де не взявся сів біля мене чорний ворон, обернувся на кота Лаврентія й каже:

«Ходімо швидше! Там у селі таке трапилося... таке трапилося...»

І я прокинувся.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

в якому наші герої дізнаються про секретну справу. «Піть-піть-піть! Тьох-тьох-тьох!..»

А зорі такі далекі... Як мрії!

— Ну, ти артист!—усміхнувся Марусик.— Понавигадував такого...

— Та нічого я не вигадував! Снилося усе точно, як я розказав,— ударив себе в груди Сашко Циган.

— А я вірю. Могло снитися. Сни — це...— Журавель підняв палець догори.

— Спершу один понакручував, тепер другий. Так я й повірив. Таких снів не буває. Щоб так усе, як у кіно, послідовно одне за одне чіплялося. У сні завжди якась каша — все плутається й перескакує.