Чудеса в Гарбузянах

Та якби вони навіть були дуже-дуже зайняті будь-якими найважливішими справами — вони б усе кинули й пішли за нею на край світу. Хіба вона не знає?! Хіба вона не бачить?!

— А що, можна...— наче вагаючись, знову-таки басом сказав Сашко Циган.

— Можна,— не своїм голосом підтвердив Журавель.

— Нема питань,— півником прокукурікав Марусик (він теж дуже хотів сказати басом, але голос у нього зірвався).

— Ну то лізьте швиденько!— розцвіла усмішкою Тайфун Маруся.

Добре Журавлю! З його «циркулями» він за якусь мить був уже в кузові.

Сашкові Цигану довелося разів кілька підстрибнути, поки, вхопившися за борт, видряпався нарешті й він нагору.

А Марусик безпомічно підскакував біля колеса і не міг, бідолаха, ніяк ухопитися за борт.

Шофер не бачив цього і вже натиснув на газ.

Якби Журавель у цю мить не перехилився й не подав Марусикові руку, той лишився б на дорозі.

Проминувши подвір'я діда Коцюби, грузовик під'їхав до липового гаю і спинився.

Тайфун Маруся перша вискочила з машини:

— Приїхали!

Хлопці зістрибнули на землю. Причому Марусик не втримався на ногах і впав, заривши носом у пісок. Ще мить, і він би заплакав. Але Тайфун Маруся не усміхнулася навіть, удала, ніби нічого не бачить. Він із вдячністю глянув на неї. От дівчина! Ну як її не любити після цього!

Вася удвох з рудовусим шофером дядьком Миколою вже скидали на землю довгі дошки, і вони тріскали, як постріли.

— Що це буде?— спитав Сашко Циган.

— Секрет!— лукаво усміхнулася й приклала палець до губів Тайфун Маруся.— Нікому-нікому!

— Ні! Серйозно,— сказав Журавель.

— А я серйозно,— відповіла Тайфун Маруся.— В селі поки що ніхто не повинен знати. Так просив голова. Ну, крім тих, звичайно, хто це робитиме. І я сподіваюсь, що ви... Я вас дуже, хлопці, прошу! Потерпіть хоч до завтра, добре?

— Ні пари з уст,— сказав Сашко Циган.