Розділ «Василь Бережний Таємниця Дому вічності»

— Піраміда повернута на захід.

— І що ж тепер буде? — стримуючи сміх, сказала Вівіан. — Як ми це переживемо?

Рей так подивився на неї, ніби вперше побачив.

— Облиш свої дотепи, — сказав грубувато. — Йдеться про наукове відкриття. Виявляється, грані піраміди орієнтовані не точно. Вони відхиляються на захід більше як на три кутові мінути!

Якщо Рей сподівався приголомшити своїх співбесідниць, то він дуже помилився. Його «сенсація» не справила на них ніякісінького враження. Правда, помітивши, що він починає бліднути, а це було провісником нервового спалаху, Вівіан з чемності спитала:

— А чим же ти пояснюєш… відхилення? Може, вони так і збудували?

— Ні, це виключається, — вже лагідніше обізвався Рей. — Стародавні єгиптяни, хоч і не мали компаса, вміли точно визначати сторони світу. По зорях.

— А зорі ж не стоять на місці, — усміхнулась Бетті.

Рей навіть не глянув у її бік. Великі зморшки перетнули йому чоло. А що, як він помилився? Такі точні вимірювання не можна робити поспіхом, його репутація вченого…

Наступного ранку він знову поїхав з Каїра в Ель-Гізу — вже без дружини й Бетті, що лишилися в місті. Машина мчала уїждженою асфальтовою дорогою, випереджаючи короткі зеленовагонні поїзди, напхані пасажирами.

Піраміди стояли суворі й величні у своїй мовчазності, а Великий Сфінкс дивився сліпими очима на світ, немов запитуючи: «Що тут відбувається?» Біля підніжжя вже снували туристи, одна вервечка їх потяглася в темний отвір, що вів усередину піраміди.

Всю цю картину Рей окинув побіжним поглядом. Сьогодні він не захоплювався грандіозністю оцих старих, як світ, споруд: не мав на це часу та й настроєний був зовсім інакше. Цілісінький день снував навколо трьох великих пірамід, перевіряючи їх орієнтацію. Сонце вже черкнулося пісків Сахари, коли Рей витер піт із чола. Тепер уже не мав найменшого сумніву — піраміди повернені на захід майже на чотири кутові мінути! Невже неточність будівельників? Чому ж вона повторилася тричі та ще й з такою… точністю?

Із задуми вченого вивів голос підлітка-араба. Ламаними англійськими словами, а ще більше жестами хлопець пропонував сходити на вершину піраміди Хеопса.

— Піраміда — сонце!

Рей поглянув на захід — пустеля залита темно-оранжевим світлом, помережена тінями. Сонце виглядає вузеньким окрайчиком, розжареною дужкою. От-от сховається. Хлопець торкнув Рея за лікоть:

— Поспішать! Сонце — піраміда! Один долар.

Юний араб кинувся до піраміди, Рей підтюпцем побіг за ним, притримуючи рукою фотоапарат, почеплений на шию. Хлопець уже вимахнув на камінь, подав руку, і за мить вчений опинився біля нього. Юний провідник брався вгору добре знаними зигзагами, і в міру того, як вони піднімалися по схилу піраміди, окраєць сонця більшав, наче розбухав.

— Оглядать пустеля — красивий! — вигукнув хлопець, обертаючи свою чорноволосу голову до Рея. — Фотографувать на пам’ять!

Краєвид і справді був неповторно прекрасним. Далеко внизу, на обрії, тонуло в пісках сонце, і в густо-синій високості проступали зорі.

Стоячи на облущеному камінні вершини піраміди, Рей раптом відчув подих космосу…