Розділ «Василь Бережний Таємниця Дому вічності»

— Сфотографуємось на верблюдах? — Віві одразу охопив радісний настрій. — На тлі пустелі й пірамід!

— Неодмінно! — підтримала Бетті. — І щоб Сфінкса було видно. Це ж так екзотично!

Рей обірвав свій екскурс в історію Стародавнього Єгипту, облишив жінок і попростував до підніжжя піраміди Хеопса.

Враження мінялося з кожним кроком. Він бачив знімки пірамід, малюнки, фільми, і в свідомості залишився відбиток історичної пам’ятки. Але де там! Реальність перевершила всі уявлення, постала цілковитою несподіванкою. Груди Реєві розпирали до млості сильні відчуття. Могутнє кам’яне громаддя давило, притискувало його до землі, і він ледве переставляв ноги. А коли підійшов упритул, піраміда знялася в небо суцільною стіною й закрила весь світ. Отоді Рей відчув наплив урочисто-радісного настрою: це ж зроблено руками людини! Всі оці незчисленні кам’яні куби, вже подзьобані часом, колись пошліфовано, припасовано в геометричній правильності. Наче кристал до кристала. Так, це був могутній процес кристалізації велетенського задуму…

На якусь мить Рея пронизало почуття вселюдськості, і він враз відчув зв’язок з отими стародавніми будівничими, що відійшли у млу тисячоліть. Гранично проста форма, а яка велич!

Широко розкинувши руки, притулився до каменя, і йому передавалося м’яке, ніби людське тепло.

Тим часом Вівіан і Бетті в повній мірі насолоджувались екзотикою. Сфотографувалися на верблюдах і перед Великим Сфінксом, обличчя якого поколупане пострілами наполеонівських солдат, і біля піраміди Хеопса. Накупили чимало сувенірів — кухликів, барельєфів, медальйонів. Особливо сподобався їм важкий медальйон із рельєфним зображенням красуні Нефертіті. Почорнений метал нагадував старовинні речі.

— Мені не йдуть із думки жіночі прикраси в Каїрському музеї… — промовила Вівіан.

— І в мене вони стоять перед очима, — зітхнула Бетті. — Просто дивно, які в них були вишукані смаки.

— Золото, дорогоцінні камені… Ах, що не кажи, а й тоді до жінок ставились уважно.

— Може, ще уважніше, ніж тепер, — пригасила усмішку Бетті, явно натякаючи на Рея, що зігнорував їхнє товариство. — Що він там робить?

— А, — здвигнула плечима Вівіан, — я ж тобі казала: всі вчені трохи диваки. Бачиш — вимірює, вираховує… А навіщо? Замість того, щоб дивитися на це облуплене громаддя, сфотографуватися на верблюді, як усі нормальні люди, він — поглянь! — уже встановлює якусь апаратуру… Те ж саме робив і в Баальбеку. Йому аби вимірювати…

Справді, Рей, якому допомагав шофер, возився з теодолітом і компасом, встановлюючи штатив біля ребра піраміди.

Сонце припікало нещадно, й жінки рушили до невеличкого павільйону попити живлючої кока-коли. Оглянулись — Рея вже не видно, певне, подався за піраміду. І поки вони смоктали тоненькими трубочками освіжаючий напій, учений-турист устиг обійти піраміду, визначаючи положення її граней. Нарешті заспішив до них.

— Сенсація! — гукнув ще звіддалік. — Якби ви знали, яка сенсація!

— Може, піраміда занурюється в пісок? — сказала Вівіан, висмоктуючи із склянки кока-колу.

— Та й похилилася? — почувся сухий смішок Бетті.

— Я серйозно, а вам жарти.

— Будеш пити? — Вівіан поставила перед ним темно-брунатну пляшку.

Рей налив собі склянку і випив одним духом. Витерши долонею губи, вже спокійно сказав: