Розділ «Частина третя»

– Сідайте, – запропонував господар. – Я маю справу з Микитою Родіоновичем Ожогіним? Так, здається?

Микита Родіонович кивнув головою.

– З Юпітером?

Ожогін вдруге кивнув головою і спитав у свою чергу:

– А ви хто будете?

Господар сів навпроти і, розгладжуючи рукою скатертину, відповів:

– Звуть мене Раджимі, але це нічого нікому не говорить. Коли у мене було своє ім’я, мене звали інакше. Як бачите, я знаю, хто ви, і повинен знати Сатурна й Марса. Цього, на мою думку, досить, щоб відверто і по-діловому поговорити.

Раджимі продовжував водити рукою по скатертині. Ожогін звернув увагу на те, що рука у нього дуже вузька, з тонкими довгими пальцями.

Тепер можна було краще роздивитись на зовнішність господаря. Сухе обличчя, обтягнуте жовтуватою шкірою, заштриховане сіткою дрібних зморщок; густе для його віку чорне волосся, але дуже посивіле; погляд гострий.

– Ваше минуле і минуле ваших друзів мені відоме, – продовжував Раджимі, – і повертатися до нього не варто. Ви виявили готовність виконувати обов’язки, свого часу прийняті нами всіма?

– Так.

– Дуже добре.

Раджимі говорив з дуже помітним східним акцентом, голос у нього був вкрадливий, спокійний, співучий.

У вікно, яке виходило до арика, дивилися плакучі іви. Дзюркотіння води нагадувало ніжну мелодію. Раджимі навстіж відчинив обидві стулки вікна, і до кімнати полилася приємна прохолода.

– Так буде краще, – сказав він. – Мене цікавить, де працює Алім.

Микита Родіонович назвав гідроелектростанцію.

– А який настрій в Аліма? – поцікавився Раджимі.

– Тобто? Як це розуміти?

– Ну, чи готовий він сприяти нам?

– Не сумніваюся.