Частина друга

Брянцев Г. Таємні стежки

Штурмшарфюрер відповів, що повинен посадити цю людину за розпорядженням старшого слідчого Лемана.

– Я не прийму, – безапеляційно заявив старший. – Машина їде по спеціальному маршруту. До того ж я не буду брати на свою відповідальність в’язня без наряду.

– Я не в’язень, – сказав Ожогін.

– Тим більше.

Залишивши Ожогіна, штурмшарфюрер побіг у будинок.

Старший гестапівець підійшов до машини, щось сказав шоферу, і той завів мотор. Черговий почав відчиняти ворота.

У Микити Родіоновича гулко билося серце. В думках він квапив людину біля воріт, бо розумів, що з від’їздом арештантської машини зникне небезпека.

З будинку, розмахуючи папірцем, вибіг штурмшарфюрер. Начальник конвою, який сидів уже в кабіні шофера, незадоволено зморщився. Пробігши очима записку, він поволі виліз з кабіни і відчинив дверцята.

– Ну, швидше! – наказав він Ожогіну.

Серце у Микити Родіоновича завмерло, він відчув неприємну слабість у всьому тілі.

«Все!» – майнула страшна думка. Треба щось робити, спробувати… Він зробив кілька непевних кроків і подивився на гестапівця. Той стояв, чекаючи. Мотор торохтів, відпрацьований газ густим струменем обдав обличчя Ожогіна. Начальник конвою глянув на Микиту Родіоновича і підштовхнув його в закритий кузов.

Дверцята захлопнулись, і вузенька смужка світла зникла.

Нудотно війнуло вогкістю й потом від арештантського одягу.

Машина затремтіла всім кузовом, похитнулась і плавно рушила по асфальту.

Всі сиділи мовчки. В темряві не можна було розрізнити жодного обличчя. Малюсіньке вічко з кабінки конвоїра кидало тьмяну пляму світла на плече одного з в’язнів, і Ожогін бачив лише клаптик смугастої тканини, який рухався то праворуч, то ліворуч, у такт кузову машини, що плавно похитувався.

Крізь гул мотора було чути важкі зітхання людини, яка сиділа поруч з Микитою Родіоновичем.

Приблизно через півгодини асфальт закінчився. Машина то різко нахилялася, то підстрибувала, то ніби падала вниз.

Несподівано вона зупинилась. Мотор затих.

Почулися кроки, дзвякання ключа в замку, і двері відчинилися навстіж. Яскраве сонячне світло хлинуло всередину машини і осліпило в’язнів. Микита Родіонович заплющив очі.

– Виходьте! – скомандував унтерштурмфюрер.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 71. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша

  • Частина друга
  • Частина третя

  • Епілог