– А ми стоїмо за тридцять кілометрів від заводу, – сказав Сашурка. – Шість днів тому одержали наказ від командування фронту – всією бригадою наблизитись наскільки можливо до міста. Щось, певно, готується. Комбриг просив передати, щоб ви інформували «Грізного» і підшукали людей, придатних для зв’язку з нами через завод: про все, що відбувається у місті, ми повинні знати. За всіма ознаками, – закінчив Сашурка, – гітлерівці тут довго не втримаються. Треба бути напоготові.
На столі з’явилася гаряча картопля. Всі з апетитом узялися до їжі. Коли задовольнили перший голод, Денис Макарович схопився і з гіркістю ляснув себе по лобі:
– Ото лихо! Зовсім забув!
Він поспішно виліз з-за столу, вийшов у другу кімнату і повернувся звідти з череп’яним бутлем. Витер з нього пилюку і налив у склянки залишки густої наливки.
Микита Родіонович підняв склянку і встав, його приклад наслідували інші.
За тих, хто загинув смертю хоробрих, і за живих, які помстяться за них і доведуть боротьбу до кінця!
Мовчки випили.
Коли виходили з квартири Ізволіна, в коридорі Ожогін і Грязнов зустрілися з Тряскіним. Він був дуже п’яний, але тримався на ногах. Побачивши старих знайомих, Тряскін зрадів, заметушився.
– До мене! До мене! – тягнув він друзів за руки. – Знати нічого не хочу! Тепер не викрутитесь!
У кімнаті нікого не було. Тряскін, наштовхуючись на меблі, ледве добрався до буфета і почав нишпорити по поличках. Нарешті він знайшов пляшку горілки і поставив її на стіл. Потім на столі з’явилися шматки черствого хліба і кисла капуста. Хазяїн посадив гостей на стільці і оголосив:
– Вип’ємо!
Однак не було чарок, і Тряскін знову поліз у буфет. На цей раз ноги його підвели: він спіткнувся і впустив чарки. З дзенькотом розлетілися по підлозі осколки.
– Чорт з ними! – Діставши склянки, він тремтячою рукою розлив у них горілку. – Пий, братці, – запрошував він. – Все одно пропадати! Тікають, вояки прокляті, тікають!… А ми, дурні, надіялися на них. Бургомістр, собака, і той лікуватись поїхав до Німеччини. Захворів, кабан…
Він підпер голову руками і на мить замовк.
– А ми? А ми що будемо робити? – Тряскін закрутив головою, наче хотів відігнати хміль, що змагав його. – Але вам що, ви одинокі, а от мені як? Га? Дружина, Варка, майна повна хата – куди підеш? Ха-ха-х» а! – зайшовся він сміхом. – Вислужився, вистарався, шию гнув – і догнувся! Вліз у хомут – і не вилізу… Тьху, дурень! – Тряскін сплюнув. – Знати б раніше… Та хі-. ба дізнаєшся! Яка ж сила була! Диву давалися… До Волги йшли, і все – тьху! Комендант сьогодні казав, що відступати далі не будуть, а сам квапить мене ящики робити… Сволота! Про свою шкуру піклується…
Він перехилив у рот склянку і одним духом випив.
Користуючись з того, що геть сп’янілий Тряскін заснув, друзі залишили будинок.
Цієї ночі вперше під будинком Юргенса запрацювала запасна радіостанція підпільників, що перебувала на консервації.
Потоком ішли на Велику землю розвідувальні дані, добуті Ожогіним, Грязновим та іншими патріотами. Радистом був Швидков – співвласник пекарні.
XXIV
У засклене віконце над дверима до кімнати золотавою смужкою лилося ранкове світло. Смужка рухалася з речі на річ: з стільця, накритого брезентом, на робочий стіл, з нього – на стіну, на ліжко, на сплячого Василя. Швидко вона дійде і до нього, Ігорка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 100. Приємного читання.