Побачивши гітлерівських солдатів, які йшли на протилежному боці вулиці, Ігорьок згадав, що йому час приступати до справ.
Він повернувся в свою комірчину під сходовою кліткою. Василь уже прокинувся і сидів на ліжку.
Ігорьок надів жебрацьке лахміття і повісив через плече торбину.
– Вже йдеш? – спитав Василь.
– Так, треба йти, – коротко відповів хлопчик. – Повертаючись, зайду до Пелагії Стратонівни.
– Гаразд, – сказав Василь, – тобі видніше.
Сьогодні вранці треба було зайти до «Грізного» по записку для Швидкова. Ніхто з близьких людей ніколи не розповідав Ігорку про справи підпільників, але спостережливий хлопчина багато чого розумів сам. Він знав, що сьогоднішня записка – радіограма, і все, що в ній написане, буде передано на Велику землю – радянським людям.
– Ось і набережна.
Підсохла вже від гарячого проміння весняного сонця незабрукована вулиця, піднялась вода в річці від дощів і розталого снігу.
Ні, не можна не піти на берег і не подивитись на широке річкове привілля.
Ігорьок прикрив від сонця долонею очі, подивився на мутнувате річкове плесо, на протилежний берег і згадав слова Пелагії Стратонівни: «На річці лід пішов за водою, а на серці в людей залишився».
Нічого, швидко й цей лід розтане!..
Йдучи по набережній, Ігорьок не почув, а швидше відчув, що хтось невідступно іде за ним по п’ятах. Хотілося озирнутись і подивитись – хто, але хлопчик стримав бажання. Йти прямо до «Грізного» не можна було.
– Подайте шматочок хліба сироті! – співучим жалібним голосом промовив Ігорьок, постукавши в перші-ліпші двері.
Він почекав з хвилину і, одержавши запліснявілу скоринку, попрямував до сусіднього будинку.
– Подайте шматочок хлібця! – знову залунав його плаксивий голос.
Кладучи милостиню в торбину і трохи повернувши голову, Ігорьок встиг помітити, що по тротуару повільною ходою, заклавши руки в кишені пальта, йде невідомий.
Що робити? Минути будинок «Грізного» чи постукати? Якщо він пройде мимо, то тому, хто стежить за ним, це може показатися підозрілим. Коли ж він постукає, і дружина «Грізного» передасть йому з хлібом записку, буде ще гірше.
Будинок «Грізного» був уже зовсім близько, коли невідомий, наблизившись, покликав:
– Хлопчику, гей, хлопчику!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 100. Приємного читання.