Розділ «Частина перша»

Ті відразу встали, не сказавши жодного слова.

– Сідай сюди, поруч, – ласкаво запросив незнайомий Ігорка. – Як тебе звати?

– Ігор.

– Чий ти?

– Терещенка, – збрехав, не кліпнувши оком, Ігорьок.

Він з перших днів, за домовленістю з Василем; видавав себе за його рідного брата.

– Хто в тебе є з рідних?

– Крім брата, нікого.

– А брат що робить?

– Він каліка, безногий, нічого не робить… Він ще маленьким ногу відморозив… Я його годую.

– Ц… ц… ц… – зацокав співчутливо незнайомий і похитав головою. Потім він нахилився до самого вуха хлопчика і тихо спитав: – А якщо я зроблю так, що ти не будеш більше жебрати, га? Все в тебе буде…

– Н-не знаю, – запинаючись, відповів Ігорьок і повів очима по стінах: на них висіли картини з німецьких ілюстрованих журналів: танки, що йдуть в колоні; гітлерівці, які обіймаються; великий, охоплений полум’ям будинок; переправа військ через ріку…

Незнайомий поклав руку на плече Ігорку.

– Ех ти!.. – сказав він і посміхнувся. – Зараз я тобі покажу, що ти матимеш кожного дня.

Незнайомий зник у дверях праворуч. Він був відсутнім хвилин десять-п’ятнадцять, і Ігорьок помітив, що ніхто з присутніх у кімнаті не звертає на нього жодної уваги.

Повернувся незнайомий з картонною коробкою в руках.

– Ану, наставляй свою торбину! – сказав він і кинув туди байку консервів, засушену рибу, білий батон і кільце ковбаси.

Торбина відразу роздулася.

– Донесеш додому?

– Донесу.