Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

Ігорьок швидко зліз з ліжка, тихенько одягнувся, вийшов на вулицю і зажмурився.

Яскраві промені сонця засліпили очі. Ігорьок задер голову: далеко в небі вітер гнав самітну хмарину, яка пливла на схід, безперервно змінюючи форми. Вона перетворювалась то на баранця, то на гуску, то на людину. Ігорьок довго проводжав хмарку поглядом, доки вона не розтанула в синяві неба.

Потім його увагу привернув пташиний гомін. Ігорьок повернувся. На уцілілих сріблястих тополях, які тяглися вздовж тротуару, мостилися неспокійні граки. Бруньки на гілках тополь уже округлилися, набрякли – ось-ось почнуть розпукуватися.

Побачивши гітлерівських солдатів, які йшли на протилежному боці вулиці, Ігорьок згадав, що йому час приступати до справ.

Він повернувся в свою комірчину під сходовою кліткою. Василь уже прокинувся і сидів на ліжку.

Ігорьок надів жебрацьке лахміття і повісив через плече торбину.

– Вже йдеш? – спитав Василь.

– Так, треба йти, – коротко відповів хлопчик. – Повертаючись, зайду до Пелагії Стратонівни.

– Гаразд, – сказав Василь, – тобі видніше.

Сьогодні вранці треба було зайти до «Грізного» по записку для Швидкова. Ніхто з близьких людей ніколи не розповідав Ігорку про справи підпільників, але спостережливий хлопчина багато чого розумів сам. Він знав, що сьогоднішня записка – радіограма, і все, що в ній написане, буде передано на Велику землю – радянським людям.

– Ось і набережна.

Підсохла вже від гарячого проміння весняного сонця незабрукована вулиця, піднялась вода в річці від дощів і розталого снігу.

Ні, не можна не піти на берег і не подивитись на широке річкове привілля.

Ігорьок прикрив від сонця долонею очі, подивився на мутнувате річкове плесо, на протилежний берег і згадав слова Пелагії Стратонівни: «На річці лід пішов за водою, а на серці в людей залишився».

Нічого, швидко й цей лід розтане!..

Йдучи по набережній, Ігорьок не почув, а швидше відчув, що хтось невідступно іде за ним по п’ятах. Хотілося озирнутись і подивитись – хто, але хлопчик стримав бажання. Йти прямо до «Грізного» не можна було.

– Подайте шматочок хліба сироті! – співучим жалібним голосом промовив Ігорьок, постукавши в перші-ліпші двері.

Він почекав з хвилину і, одержавши запліснявілу скоринку, попрямував до сусіднього будинку.

– Подайте шматочок хлібця! – знову залунав його плаксивий голос.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 101. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог