Розділ «Частина перша»

– Так, ти ж недалеко живеш, я знаю! І знаю, по яких вулицях просити ходиш, знаю навіть, що ти – хитрий! – як повернешся додому, одяг той скидаєш. Ну й правильно робиш, а то ж ніхто нічого не дасть. Горе розум гострить. – І він поблажливо поплескав хлопчика по плечу.

Ігорку раптом стало жарко.

Звичайно, не даремно наділив його продуктами цей тип з гладкими щоками, не даремно йшов слідом за ним. Він, виявляється, все знає.

– Ось що, друже, – продовжував тимчасом незнайомий: – хочеш мати щодня стільки харчів?

– А ви хто?

Питання, задане хлопчиком, було несподіваним. Незнайомий відкашлявся і відповів, що він і його товариші – хороші люди: вони ловлять шахраїв, бандитів, грабіжників, які по ночах нападають на мирних городян. Хлопчик повинен допомагати їм вистежувати таких людей.

Він переконував Ігоря довго. Той слухав, зрідка киваючи головою.

– Зрозумів мене? – спитав нарешті незнайомий.

– Зрозумів.

– Ти ходиш на Адміністративну, сто двадцять шість?

– Ходжу. За хлібом… – намагаючись не видати хвилювання, пробурмотів Ігорьок. – Там живуть двоє дядьків… добрі…

– Так-таки й добрі?

– Правда….

– А що вони тобі, крім хліба, дають?

– Нічого.

– Ось тобі й добрі! – Незнайомий розсміявся, і щоки зовсім закрили його маленькі очі. – А з ким вони дружать? До кого ходять?

– До пана Тряскіна ходять…

Чоловік, що сидів біля вікна, присвиснув, устав і вийшов з кімнати.

– А ще до кого?

– Не знаю…