Чорнобильська Мадонна (скорочено)

     Примітивний портрет складної людини

     Можна все на світі вибирати, сину.

     В. Симоненко

     Образ Матері і образ Батьківщини — єдині. Єдині вони й для такого поета—барда, який засвоїв лише зовнішні атрибути моралі: матір треба оспівувати, рівняти її з Батьківщиною, бо це змальовує його у вигідному світлі.

     Він Матір ставив як трибуну І вергав річ свою трибунну, З Трибуни—Матері кричав — Світ дивувався... й величав... Та як здригнувся чорний атом, Він Матір згадує лиш матом, Він виїхав, а не утік, Як сам він в мікрофон прорік...

     Поки мати давала йому усе, що треба,— він возвеличував, він оспівував. А як сама опинилася в біді, то на що їй сподіватися: нема чого дати — поїдем іншої шукати.

     А примітивам треба знати, Що матір можна й вибирати! А гордий світ? Він не гордує. Він дивиться... і аплодує.

     Ода молодості

     Зраджувати свій народу важку годину підло. Так думали, мабуть, і ті хлопці, що життям пожертвували, гасячи страшну пожежу.

     Світ ідіотствує, хоч зверху мудрішає, Врятований ще раз життям молодим. За безладу безмір, за кар'єри і премії, Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям — життям молодим.

     Стали в вікна бити шершні

     І джмелі густи,

     Стали душі, тяжко вмерші,

     Натовпом густим.

     І чого б мене питати,

     І нащо б я їм,

     Коли й сам не дам я ради

     Із життям своїм,

     А вони мене питають —

     Що воно й куди,