Чорнобильська Мадонна (скорочено)

     Назустріч матері й справді їхали «Учні Сина» — солдати того самого генерала, взяли вони матір та у кабіну, щоб урятувати. Син докоряє матері

     за те, що вона тікає з міста, адже він хотів врятувати її, дати їй спокій коло внуків. Та хіба це для неї — таке життя, коли живеш і дожидаєш смерті?

     Сказала йому гордо:

     — Я — невмируща мати!

     Солдати дивилися, як плаче генерал, бо мати знов пішла тут и,

     Де бусол і криниця, Де кіт її й корова, І де усе, що сниться Без слова, лихослова.

     Не може поїхати стара з сином, бо вона мати і не в змозі зрадити, зрадити саму землю — матір усіх людей, хоч діти прирекли її на загибель.

     Все плакало на сонці, Не хтіло помирати. І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати.

     Запитання без відповіді

     Всі криниці в целофанових капшуках,

     Всі колодязі затушковані

     Питали одне—однісіньке:

     Де знайти кілометри целофану

     На рукотворне київське море

     Чи бодай на Десну зачаровану,

     З якої Київ п'є воду?!

     Соловей—розбійник

     Як багатьох матерів на світі, цю матір звали Марія. Так звали й ту велику Матір — Марія. «Та зродила Христа, ця — антихриста!»

     Такі гіркі слова почула вона про свого сина, що вигадав колись оту станцію. Не тямлячи себе, побігла вона додому, лишаючи заслони і кордони. Там впала, знесилена, і наснився її сон про старшого сина.

     Він все це вигадав. Станцію й атом. В ночі аж світилась його голова, Не був він на кучері завжди багатим — Багатим він був на нелюдські дива.