Чорнобильська Мадонна (скорочено)

     Дай ще води ковтну. Ковточок ще. Ковток.

     Бенкет в пору СНІДу, або Скіфська людина

     На рукотворному морі Серед зеленої ропи, Наче келихи вічності, Цокнулись черепи... Цокнулись білих два черепи, Один череп та й Хмельницького Богдана, Другий череп та й Сірка затятого Івани.

     Сп'янілі будівельники Чигиринської АЕС летіли на моторних човнах «Прогрес» по рибу, та вчепили на спінінг по черепу. Молодики, мов пірати, почепили черепи на ніс своїх швидкісних човнів. Стережися світ! І справді, на березі уже веселощі кипіли. Роздягнувшись, танцювали навкруги вогнища онуки і сини хліборобські. Але:

     В багатті стоїть Скіфська мадонна. Дитя кам'яне Хоче вийти із лона, Та мати замкнула Руками живіт, Не хоче дитину Пустити на світ.

     П'яна компанія з реготом кричить: «Може, розродиться? Підсмажимо бабу!»

     Чом так всіх вабить Вогонь Герострата? Чом руйнівний. Так шаліє азарт І видно по ньому — Хто чого варт?!

     У шаленій затятості, в якомусь дикому сказі відшукують шини і, надівши їх на бабу, поливають бензином і підпалюють.

     І заревло,

     завирувало,

     загоготіло —

     І кам'яне розверзлося тіло,

     І розродився порепаний міф,

     І вийшов на волю розлючений скіф,

     щоб наволочь голу стріляти із лука...

     Друга частина глави написана прозою; розповідається в ній, як до міліції у Чигирині зі стрілою у спині ввалився хлопчина і з п'яним жахом промовив: «Скіфи».

     Коли міліція прибула на місце, «дивне побоїще відкрилося перед очима: всі голі гульвіси були простромлені стрілами, два білих черепи стриміли на човнах, чорна порепана скіфська баба плакала чорними слізьми і не давала достріляти своєму синові останню пару, яка була зайнята своїм...»

     І над усім цим вставало вічне сонце — сонце, що бачило битви Богдана і Сірка, що зустрічало у полі хлібороба. Сонце багато бачило у світі. Але тепер, у цей час:

     — Сонце моє, чи не боїшся СНІДу ти?!

     Чорнобиль по-міланськи