Думи мої, думи мої...

Єсть — грань! Межа!

Оцієї межі не можна переступати!

І все!

Ніколи нетреба забувати, що ти від народу і що твоя робота — для народу! А не для

дачі!

26 травня, 52. Побудували будинок для письменників!

Хороший будинок, в поганому (для письменників!) районі — на розі

Червоноармійської і б. Шевченка.

Розподіл квартир. Ажіотаж! Крики! Скандал! Кому? що значить — «кому»?

Чому крики? Чому ґвалт?

Ну чому?

Невже не ясно: тому, кому треба, тому, хто своєю роботою заслужив, тому, хто для

роботи заслуговує, потребує кращих квартирних умов!

Іменно — потребує!

А що робиться?!

Скільки галасу, шуму, гармидеру?!

А скільки в тому галасі справжнього бажання допомогти розвиткові літератури?!

Чи можемо ми уявити такий, приміром, випадок: от Спілка письменників бачить, що

талановитому, скромному, тихому письменникові потрібна квартира...