Думи мої, думи мої...

Чи зможе Спілка (колектив!) прийти до того письменника та й сказати йому (знавши, що він своїм характером не проситиме):

— Товаришу! От вам квартира! Вам для вашої роботи вона потрібна! Живіть і

працюйте!

Такого, на жаль, не помічаємо. А що бачимо?

— Діти! Жінки! От я! От я!

Крики, шум!

Та хіба хтось проти дітей? Проти жінок? Проти бабушок?

Всіх я їх, дітей, бабущок і т. д., люблю, але це, проте, не література!

І не тикайся в літературу з своїми двома, трьома чи чотирма жінками, а тикайся

романами, поемами баладами...

...Скільки ще в нас, серед нас, людців, що для них важить найбільше не те, що він

для літератури зробив, а те, що він член Спілки РП.

Виявляється, що це — член СП — не так просто.

Член Спілки — він уже узаконений громадянин він має право ніде не працювати, він

— писатель. Все! Що він робить, де він працює, ніхто цим не цікавиться... Він — писатель.

Він або його кревні можуть торгувати на базарі кроликами чи ґудзиками, — але він

писатель.

11 червня, 52. Не завжди все те записується, про що думається!

Сьогодні йшов вулицею і думав: «Чи може, приміром, засміятися людина, коли я

хочу, щоб вона засміялася?» ;