Думи мої, думи мої...

От людина, яка своєю особою прикрашала Київ.

Скільки благородства, скільки розуму, скільки серця було в цієї людини!

Скільки ця людина знала!

Скільки ця людина навчила!

Хай же ніколи не заросте стежка до його могили!

Скільки ж наш народ дав видатних людей! Я згадую тут тільки медицину: В. П. Воробйов!

В. П. Образцов!

М. Д. Стражеско!

Я. І. Пивовонський!

Гіршман (Харків)!

Шатилов (Харків)!

Я згадую їх з почуттям найсердечнішої подяки.

І гордості!

І щастя, що я жив із ними, бачив їх, великих, мудрих!..

Я ніколи не забуду величної постаті В. П. Образцова!

«Величественный» старик (я іншого слова не підберу!), високий, з ясними (як зірки!) очима...

Одна сама тільки усмішка чого варта була в нього!

Я — невеличкий тоді хлопчак (пацан) (1915 р.), — я розгубився перед його

статурою, перед його фігурою (ой, нехороше слово!).

І досі на моїй лисині тремтить тепло його великої руки (він погладив мене по