Думи мої, думи мої...

можна не погодитися, бо актор підходить до ролі з свого боку, — йому така фраза кращає, коли так сказати, а не так. Актор втілює образ, живе ним, — отже, та сама фраза в його

інтерпретації оживає, динамічнішає... Як же з цим не погодитися?

А от Комітет в справах мистецтв дав мій переклад на рецензію якомусь N. Цей

«рецензент» написав зауважень на цілих шістдесят, а то й більше, сторінок. Він вимагає

дослівного, буквального перекладу!

Із його зауважень видно, що він, N. знає українські слова, та не знає мови.

Це якийсь шашіль у мові.

А він, кажуть, член-кореспондент Академії нашої...

І от — що виходить?..

Нашу з Рильським роботу перевіряє чиновник, причім нечесний чиновник, заробітчанин...

І хотять, щоб я наслідував його, вірив і признавав його зауваження.

Так чому ж не дати йому перекласти Гоголя?

Забуває Комітет мудрі слова В. І. Леніна:

«Один дурень може такого наробити, що потім десять (здається, так. — О. В.) не

розплутають...»

14 лютого, 52. Які люди повиростали! Які люди... Колись фельдшерував я разом із

Михайлом Сидоровичем Коломійченком. Розумний, чудесний, чарівний був хлопчик із

синіми лукавими очима. Дотепний, веселий і серйозний.

Жінки за ним... та, боже мій, якби я був жінкою — не втримався б!