Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

Зав тваринницькими фермами дивився^ на голову з захопленням:

— От голова! От голова! Якби мені замість моєї голови та отаку голову! Метикована!

Чи було це все насправді? Не було!

А для чого це все пишеться?

А для того, щоб цього не було! У наступнім році! З Новим роком вас, товариші!

ОЙ ТИ, ЗИМУШКА, ЗИМА…

Прапрадід мій чумакував: у Крим по сіль їздив. Як і належить чумакові — волами. То про мого прапрадіда пісні співаються:

Занедужав чумаченько,

Упав та й лежить,

Ніхто його не спитає,

Гей, гей, що в його болить…

Так мій отой самий прапрадід, ще до того, як він занедужав, та розповідав своїй сестрі в других, а та ще переказувала ятрівці моєї баби, а ятрівка — бабі, а баба моїй тітці, а тітка вже мені отаку «сторію», причому баба божилася й заприсягалася, що це все чистісінька правда.

Коли аллах сотворив світ і закінчив свою роботу, на землі наступила весна і на всіх деревах у земному раю почали розпукуватися бруньки.

І потяглося до бруньок геть-чисто все живе і на землі суще: той те хапає, той інше. Одне слово, ніякого порядку. Аллах бачить, що треба навести лад, покликав він усіх до себе й звелів кожному вибрати одне якенебудь дерево або квітку, щоб потім тільки з того й користуватися. Мої предки отоді вибрали вишню…

Прийшов і чорт.

— Ну, що ж ти, чорте, вибрав? — питає аллах. Чорт відповідає:

— Кизил.

— Гаразд. Бери собі кизил, — посміхнувся аллах. Зрадів чорт. Усіх, мовляв, обдурив: кизил першим од всіх дерев зацвітає, значить, і дозріє раніш од всіх. А перша ягода — дорога ягода: повезе свій кизил на базар, добре продасть, дорожче від усіх.

Настало літо. Почали дозрівати плоди: черешні, вишні, абрикоси, персики, яблука, а кизил усе зелений. Твердий і зелений.

Не зріє кизил. Згодом червоний зробився, але як і раніше, — твердий і кислий.