Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

— Стукають! У голові б їм стукало!

Я сиділа й думала: ні, комунальні квартири треба будувати так, щоб для кожного жильця був окремий вхід.

Я завітала до Довбні так приблизно годині о дванадцятій удень.

Поки ми розмовляли, в комунальній квартирі на єдиній, хоч і просторій, кухні почалося готування обідів. Почувся легенький запах газу, бряжчали тарілки, каструлі, стукали ножі…

Рипнули чиїсь двері, і почулося:

— Сусідко, у вас молоко збігло!

— Як збігло, коли я вогонь прикрутила, аби тільки блимав! Не могло збігти!

— Але ж збігло!

— Це ти, паразитко, навмисне вогонь одкрутила!

— Тю на вас! Що ви верзете?

— Не тюкай на мене, не тюкай! На батька на свого тюкай!

— Та при чім тут батько?

— А при тім, що твій Петько в коридорі мочиться! А ще інтелігентка! Діти в коридорі мочаться, а вона книжки передплачує! За дітьми дивитися треба, а не за книжками!

— Я б прохала вас, Катерино Михайлівно, не вчити мене виховувати дітей, бо ще «вопрос», хто мочиться!

— Хто мочиться?! Я — мочусь?!

— Я не сказала, що іменно ви мочитесь, я тільки говорю, що єсть люди, которі мочаться!..

— Подумаєш, у неї муж головний бюстгалтер, так я вже мочусь!

— Прошу вас мене в кухонні справи не мішати, я бухгалтер — це факт, і головний — це два, але це ще не значить, що жінка всякого шофера може говорити, що моя мочиться…

— …Ааа! Так я жінка всякого шофера?! Та я з тебе дебет-кредит ізроблю!

— Граждани! Та будьте ж сознательні! Граждани!