Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

Але й після цього на сухостійний період Кузьма Сорняк не став, — пив і далі.

І таки допився.

Якось його, п'яного як чіп, лиха година занесла на ожеред соломи, звідки солому подавали підвісною дорогою до корівника. Дорога якраз працювала.

Не встигли робітники озирнутися, як його чортяка внесла в кошик, куди накладали солому.

«Поїхав» Кузьма Кирилович у кошику до корівника.

«Приїхав», зателесувався в кошику і випав у ясла до Сарданапала.

Сарданапал, тихий, спокійний бугай, перелякався. Він одпрянув од ясел, аж цеп затріщав, та грізноперелякано:

— Веее! Векнув.

Сорняк підвівся з ясел:

— Сардааанапале! Це ж я, Кузьма Кирилович! Не впізнав? — І поліз до Сарданапала цілуватися.

Чи Сарданапал його справді не впізнав, чи роздратував бугая горілчаний дух, тільки бугай — вввеее! — ще раз люто векнув і стукнув Кузьму Кириловича лобом. Кузьма вгруз у ясла. А Сарданапал придавив його лобом до ясел і не пускає.

Упіймав, мовляв!

Чують доярки, що Сарданапал чогось люто реве, а хтось в його деннику кричить не «рятуйте», а тільки:

— Рят! Рят! Рят!

Прибігли, заспокоїли Сарданапала, витягли Кузьму Кириловича з ясел, поклали на вагонетку з гноєм і вивезли з корівника.

Коли Кузьму Кириловича відправили додому, реготушка Одарочка проголосила:

— Наш зав у періоді ковтації в'їхав у корівник на підвісній дорозі, а виїхав на механізованій вагонетці! Хай живе механізація!

Серйозної травми в Кузьми Кириловича не було: його Сарданапал тільки трохи пом'яв, більше було переляку.

Довелося Кузьмі Кириловичу запуститися на сухостійний період.

— Чи ж надовго? — посміхалася Харитина Тарасівна. Та не повернувся вже Кузьма Кирилович Сорняк на пост зава молочнотоварної ферми: дізналися в районі про пригоди племінника у других голови колгоспу «Промінь» і наказали зняти його з поста.