Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Серйозний дядя, що лежав на другій полиці в подальшому купе, лаявся одверто і кріпко. Він викликав провідника. Тат розсердився:

— Пташенята їдуть на законній підставі, з квитками «на руках у пасажирів». Але ж головне не це! Будьте ж, нарешті, громадяни, свідомі того, що це рідкостні пташки, що вони їдуть в зоосад з науковою метою, що вони збагатять нашу науку й техніку!

Не помогло.

Все населення вагона вирішило виселити птахів із вагона, бо вони «невообразимо» пахнуть.

Особливо протестував отой серйозний дядя. Викликали начальника поїзда.

Начальник поїзда довго умовляв Тат'а передати пташки у багажний вагон.

— Як? — кипів Тат. — Такі дорогі, такі рідкостні, такі наукові пташки — і в багажний вагон?! А як вони там повмирають?! Що я науці скажу?! Столична орнітологія, а може, й світова, на них чекають. Нізащо!

Начальник поїзда приніс велику книгу з усіма інструкціями й правилами, як перевозити залізницями живі й мертві речі…

— Ну, коли пасажири протестують, я мушу видворити тварину з пасажирського вагона! Розумієте, мушу! Ось тут так і написано!

— А чого вони, власне, протестують? — здивувався Тат.

— Розумієте, пах… «Невообразимо» пахнуть!

— А ви всіх видворяєте, хто «невообразимо» пахне? — ядовито запитав Тат і з презирством подивився на серйозного дядю.

Серйозний дядя перейшов у сусідній вагон. Гордіїв узол розрубав провідник:

— Давайте, я заберу пташки в своє купе, як такі вже вони дорогі й наукові!

І забрав…

У вагоні стало тихо.

Мем говорила чарівній дівчинці:

— Як приїдемо до столиці, ти візьмеш кошика з птахами, я посаджу тебе на візника, а ми з Тат'ом з вокзалу поїдемо в ЗАГС, розлучимося й приїдемо додому. Тільки не внось кошика в кватирю, постав доки ми приїдемо серед двору!

Тат спокійно все це слухав і думав гірко: «Все для науки! І власне своє особисте щастя для науки!»

Сумний і задумливий пішов Тат у тамбур. Дивиться, — а провідник стоїть в коридорі біля відчиненого вікна й тяжко хакає.