Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

— А скільки ж у тому риб'ячому жирі градусів, моя крихітко?! А діуретін хіба закуска?

ДРОХВА

Як підете ви з хутора на гору, отуди, де колись стояв млинвітряк, а потім звернете на межу поміж пшеницями, та спуститесь тою межею трохи ніби в діл — на шлях, що простягся з хутора В'язового до церкви, що в ній на Покрову храм бував, так ви собі і йдіть тим шляхом далі. Минете церкву, а потім Куликами, Куликами (це куток на селі, де всі Кулики живуть) аж за містечко вийдете. Вийшли ви за містечко й прямуйте далі. Перша дорога, праворуч, буде на Тернівщину, а друга — далі, на Щенгеріївку.

Ні на Тернівщину, ні на Шенгеріївку ви не звертайте, а все прямо, все прямо йдіть! Минете Халдеївщину, а там уже швидко й Дуб'яги будуть.

Од вашого хутора до Дуб'ягів буде не більше, мабуть, як кілометрів із вісім.

Щоб не сумно вам було йти, ви б могли проказувати, ідучи межею поміж пшеницями:

По ниве прохожу я узкою межой, Поросшей кашкою и цепкой лебедой!

Так ви ж не вмієте ще такого проказувати, бо вам іще тільки сім років…

Проказувати ви таке вмітимете тільки через два роки, коли Марія Андріївна, старенькастаренька вчителька, яка коли надворі і весна, і сонце, — так і тоді в теплу хустку кутається, бо вже вона старенька, і все, бідна, кахикає,— навчить вас.

Так тільки через два роки вона вам скаже:

— Оці два рядочки, дітки, ви мені на завтра щоб напам'ять вивчили! Оці:

По ниве прохожу я узкою межой, Поросшей кашкою и цепкой лебедой!

— От ви їх і вивчіть напам'ять! Усе вам тут зрозуміло? А хто знає, що таке «цепкая»?

— Я знаю, — підносите ви руку всю в чорнилі.

— Ну, скажи!

— «Цепкая»… То є ціпок, так це — патериця, вроді як хлопець, він, а «цепкая» так це — патерицядівчинка, вроді як вона…

Марія Андріївна сміється і від сміху ще дужче кахикає.

— Ні, не те, не те, — каже вона, — «цепкая», це така, що дуже чіпляється!

— Чіпка, значить? — вигукуєте ви з усіма в хорі.

— Ну да, чіпка! Так «чіпка» це буде понашому, а «цепкая» — це поросійському! Розумієте?