Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Мем, довідавшись уже на вокзалі, що пташки їдуть в одному вагоні з ними, спочатку рвонулась з чарівною дівчинкою назад до моря, але квитки було вже куплено, грошей було обмаль, і треба було їхати.

Мем ущухла, губи в неї потоншали, мову в неї одібрало, до Тат'а вона зверталася тільки іноді, кріпко стуливши губи й зуби, і крізь ті стулені губи й зуби вилітало зловіще: «ви», ніби Тат був не один, а було Тат'ів цілий підрозділ, — множина!

Посідали у вагон.

Кошика з пташками було прилаштовано під лавкою, там же було поставлено і дві великі банки з живими бичками.

Був липень і було душно.

Душно було надворі, ще душніше було у вагоні.

Настрій у всіх, що їхали в однім вагоні з Тат'ом, Мем, чарівною дівчинкою, пташками й бичками був, сказать, не зовсім веселий, певніше — настрій у всіх був сумовитий.

Єдина Нора Іванівна, симпатична блондинка, з веселими сірими очима, всіх підбадьорювала, привітно і з співчуттям поглядала на Тат'а: — «Не журись, мовляв, якось то воно буде!» — і говорила:

— Які симпатичні пташки! Безперечно, вони будуть прикрасою зоосаду! Ах, які милі!

Симпатичну Нору Іванівну ніхто із знайомих не підтримував, а незнайомі пасажири, справді, дивлячись на пташенят, ласкаво посміхалися, запитуючи:

— А як називаються ці пташки?

Тат поясняв усім, що пташки ці ще системи нез'ясованої, що, можливо, це пташки такі, що зроблять своєю появою в наших широтах цілий переворот в орнітології і що справу про їхнє положення й їхній гатунок вирішуватиме в столиці наукова орнітологічна конференція.

Поїхали…

Тат потім докладно, з усіма деталями, розповідав, що то була за подоріж.

Ще й п'яти кілометрів не проїхали, як уже весь вагон сповнився стогоном:

— Поодчиняйте всі вікна! Поодчиняли…

Стогін не вщухав.

Навіть симпатична Нора Іванівна зскочила з верхньої полиці і побігла в тамбур.

Пробігаючи повз Тат*а, вона подивилася на нього винуватими очима й промовила:

— Співчуваю, але не можу!