Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Сер Давид дивився на пташенят ще довше, ще довше думав і нарешті пояснив:

— Годуються! Я їхні звички всі тут знаю!

Чарівна дівчинка, граючись із пташенятами, взяла бичкарибку за хвостика й дратує ним гусятко. А воно як підстрибне та:

— Хоп!

І проковтнуло бичка.

Так і було виявлено, що саме їдять ці любі, пухнатенькі пташеняточка.

Виявлено заразом і друге, а саме: ці любі, пухнатенькі пташеняточка можуть проковтнути кожне штук по п'ятнадцять бичків на снідання, а, приміром, за годину ще п'ятнадцять і т. д., тоді як Тат'ові досить було десятка бичків, щоб бути не голодному аж до обіду.

А воно знаєте: «Як гукнеш, так і одгукується».

Пташенятка «гукали» неймовірною кількістю бичків, а одгукувались ще більшою кількістю, але вже не бичків.

У всякому разі, доки гусенят було довезено з обіточенської коси до приморського міста, — вони поїли дві величезних банки бичків, а від одгукування на тачанці не було де всім, — і Тат'ові, і Мем, і чарівній дівчинці, і тубільцеві сидіти…

Тубілець, цьвохкаючи батогом, скептично кидав:

— Ну, пташки!? З парою телиць було б легше! І не поздихають!

Усі мовчали, знаючи, що не кому іншому, а тубільцеві доведеться мити тачанку.

— І куди ви їх везете? — суворо запитував тубілець.

— В Зоопарк! Дуже дорогі й дуже рідкісні пташки!

— Видатьвидать! — рипів тубілець. — Рідкостні! Ріденьким тачанку зничтожили!

А чудове сонце привітно світить, а чудове море в березі хлюпочеться і співає пісні колискової… Дрімається.

Тат, Мем і чарівна дівчинка повернулись з гідроорнітологічної подорожі, що так щасливо закінчилася надбанням двох невідомого гатунку пташок, які в родинному оточенні звалися гусятками.

Гусятка призвичаїлися, були дуже милі, сильно дуже кигикали, якщо Тат запізнювався з моря з бичками, а Тат тільки те й робив, що сидів з вудкою на морі, тягав бички й носив для милих гусяток, у яких апетит збільшувався разом із їхнім зростом у геометричній прогресії.

У хлів, де жили милі гусятка, можна було ввійти тільки в противогазі, бо чудесні пташки пахкотіли і не резедою, і не жасміном, і не фіялкою, — а якимись такими пахощами слонячого кладовища в Індії, помноженими на запахи буряного смерчу, що промчався по полях зрошення якогось величезного міста.