Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Сильно дуже стрибають у клітці впіймані перепели, на волю хочуть вирватись, і до крові розбивають собі голівку об тверде пруття.

А від сітки вони тільки одскакують, і нічого їм не робиться.

— Драстуйте, дідусю! — хакаєте ви.

— Здоров, здоров! — кажуть дід Махтей.

— Підемо, дідусю? — боязко запитуєте ви, і так вам хочеться у самісіньку душу дідусеву вскочити. — Підемо? Ох, і патьпадьомкали, як з татком з сіножаті їхав! Штук сто! От патьпадьомкали!

— Патьпадьомкали, кажеш?

— Ой, дідусю! І досі аж у вухах лящить!

— Лящить, кажеш?

— Ох, і лящить! Штук сто!

— Сто, кажеш?

— А мо', й ціла копа!

— Копа, кажеш? А що більше — чи копа, чи сто?

— Копа, дідусю, більша! Копа, як яєць, то повнісінький кошик!

— А як сто?

— А як сто… Як сто? То то, мабуть, як яєць, то тільки на яєчню.

— Іч як! Дуже багато патьпадьомкали? У клітку не влізуть!

— Так ми не всіх ловитимемо!

— Ага! Ну, тоді, мабуть, підемо! А я думав, що цілу копу треба ловити, та й злякався! А як можна не всіх, тоді підемо!

Ну, тут уже такий іде вистриб, що Бровко починає й собі стрибати, і вже ви на сіні біля хліва верхи на Бровкові сидите й того Бровка лоскочете.

— Не пустуй, — кажуть дід, — бо ще вкусить!