Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Кінчився спів…

Виходить на «кафедру» людина, років тій людині тридцять п'ять — сорок і говорить:

— А тепер вислухаймо, дорогіє браття й сестри, псалом Давидів… Перед тим, як вислухати, помолимось господеві милосердному, щоб він поміг нам зрозуміти цей псалом… Прошу преклонить коліна, а хто не може, просимо встати…

Молимося, значить, щоб бог поміг зрозуміти Давидів «псалом»…

Потім читається Давидову псальму про те, що, як його всі залишать, він звернеться до «господа бога мойого», бо «господь його прибєжище й сила…»

Пояснюється псальма…

— Коли, мовляв, ти сам уже залишився, то духом не падай, бо є бог, і в такі хвилини ти згадай про нього… Він допоможе тобі, підтримає тебе і т, д., і т. ін.

Сидиш собі і думаєш:

«Молодець усетаки Давид… Коли в тебе все є, коли тебе оточують друзі, тоді на лиху годину тобі й бог іздався… А от як уже тебе прикрутило, прийшло тобі, як той казав, «узлом до того самого місця», тоді — «господи, воззвах к тобі».

Помоєму, це не потовариському. Раз уже з богом поприятельському, так не забувай же його, коли й у «двадцять одно» граєш…

Потім знову співали… Вірш написаний не верлібром[3], а тристопним ямбом, і говорилось у тім вірші про любов, про птиці, про небо голубе, про висоти, про душу…

Лірика, одне слово…

Співали довго, співали тягуче…

Потім знову:

— Вислухаймо псальм Давидову! Ось що пророк Давид говорить: «Блажен муж, іже не іде на совіт нечестивих і на путі грішних не ста…»

Помолімось, щоб ізрозуміти…

Пояснювала цю псальму молода, може, тридцятилітня людина. Мова йшла про те, що тільки та людина щаслива, що не йде на «совіт нечестивих», що залишає всі оті «мирські» діла й перебуває з господом…

— От тепер багато книжок пишуть, про все книжки пишуть, але то книжки не книжки, а так собі, ні до чого… От книжка: «Євангелія»… Вона, тільки вона одна і книжка… Говорять про техніку, говорять про науку, а не знають, що ні наука, ні техніка не можуть бути без «любві»… Яка може бути наука й техніка, коли люди забули про великий заповіт нашого святого вчителя, про любов… І коли ви, свою життьову путь проходячи, запитаєте себе, якою вам стежкою йти, — ви завжди згадайте великий заповіт про «любов» і не йдіть іншими шляхами, а тільки шляхом любові… Тільки в любові, тільки в перебуванні з господом ви знайдете велику собі нагороду на тім світі, де душа ваша перебуватиме в блаженстві…

Довго говорив, багато говорив, гаряче говорив проповідник…

А його слухали…