Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

— Так земля не однакова…

— Культурне господарювання…

— Так якби земля вкупі…

— Землеустрій…

— Так…

А Дем'ян Федорович сидить, цигарку крутить: — А помоєму, так пошти що й здря ото воно розпатякує. Робили б, та й усе! А то не розуміє, що йому краще, а що йому гірше — й балакає… І сплюнув…

«ТЕМНА НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА»

Ех же ж і тюкають темної нічки та й петрівочки. Отак:

— Тюууу.

Так те «тюуу» рве, як пострілом, чорну запаску ночі полтавської, стрічкою мчить поміж кущами, помЬк деревами гаю кучерявого, гонить луками, через Псьол перестрибує, б'є об кручу і, знесилено об кручу вдарившись, знов до гаю повертається і лягає в спориші таким кволим, таким стомленим:

— Тюуууу…

То так темної нічки-петрівочки.

То тоді, коли хата-читальня ставнями зачинена, коли в хаті-читальні миші книжки «читають», а на лаві за столом сидить домовик і політосвітню справу провадить…

Тоді страшно в хаті-читальні…

Тоді, боже борони, навернутися до неї, бо там сидить «сікалялявовахо» — таке страшне, таке волохате, таке чорне, таке таємниче, що «гонить і хлопців, і дівчат от хати-читальні, вигонить їх і з хат, і з комор на колодки, що за церквою»…

А там, на колодках, гармонія грає, там беруться за руки і товчуть спориш молодими ногами, бо не можна не товкти, бо не можна встояти, коли з дворядної летить таке зазнобисте:

Полькипольки Та й кадрелі…

Тоді в хатічитальні й у сельбуді домовик повний хазяїн. Він сидить, розвалившись, на лаві, єхидно хихикає й благословляє темну нічку ще й петрівочку за те, що вона зробила його володарем цієї політосвітньої установи.

Він, домовик, нікого тоді не боїться, ні до чого не прислухається, бо він знає, що ніхто ні в хатучитальню, ні в сельбуд не зазирне ні вдень, ні вночі, бо й удень, і ніччю — щільно ставні там позачиняні…

А темна нічка та й петрівочка цупко село обіймає, до гармонії прислухається, зорями підморгує і реєструє по народних судах «справи про аліменти»…