Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

25го лютого 1925 р. іспит на звання революційного режисера, прем'єра «За двома зайцями». Здано — блискуче…

Ще рік — і Василь Степанович на чолі одного з найкращих наших державних театрів, Одеського театру.

Постановки в Одеському театрі. «Кінець Криворильська», «Любов Ярова», «Республіка на колесах».

Як особливу його заслугу не можна не одмітити заснування ним першого на Україні театрального музею при театрі «Березіль», що став за основу теперішнього Всеукраїнського театрального музею при Всеукраїнській академії наук.

От вам і «Вася-фотограф».

Я ніяк не можу собі уявити, щоб Василь Степанович Василько міг бути колинебудь Васею.

Він такий завбільшки, як чотири, приблизно, пересічних актори української національності, а голова його вся вже в густому серебрі…

От чудасія!

БОРИС РОМАНИЦЬКИЙ

Що воно таке за знак: виходить, що для того, щоб бути артистом, треба змалку обов'язково захоплюватися лицедійством, потім за школярських років тікати від батьків чи від вихователів у театр, забиратись кудись на гальорку і звідти очима, повнісінькими вогню, «їсти» п'єсу, «їсти» виконавців і до нестями, до хрипу після завіси кричати:

— Зааньковееецька!

— Саадовськиииий!

— Саааксаганськииий!

Коли треба було бути хлопцеві чи агрономом, чи лікарем, так на тім хлопцеві треба було побити з десяток чересків, доки він гімназію закінчить, а потім, студентуючи, він років із надцять по колишніх студентських пивних «Gaudeamus'a» співає, доки на лікаря чи на агронома виспівається…

Я ніколи не чув, щоб майбутні лікарі чи агрономи, чи інженери «втікали» до якогось професора чи на лекцію, чи на операцію, а потім після операції вигукували:

— Воооробйооов!

— Проотопопооов!

— Біс! Біс! Біс!

Прочитайте, мовляв, ще одну лекцію!!! Більше чув таких балачок:

— Сьогодні зачот у проф. Воробйова! От якби бог дав проскочити!